Завершення. Ну і підсумовуючи мою контр-"лекцію", хочу сказати, що патогенність текстів - не кримінал, не зловживання, не відхилення від журналістських стандартів і не порушення морально-етичних норм, а радше засіб чи жанр, який МОЖЕ бути цілком доречний і виправданий. Інша річ - наскільки він вдало застосований у конкретному випадку. А от з приводу манери спілкування Матвія Ганапольського зі слухачами, який зараз працює на радіо "Вєсті", то тут навіть в мене, попри мою поблажливість до різних проявів патогенності, є питання. "Матвій Ганапольский слухачам: «Не выносите мне мозги!»
http://dusia.telekritika.ua/blog_alekseia_mazura/25222

Продовження. В якості негативних, патогенних прикладів ви пройшлися по назвах фільмів та комп'ютерних ігор. Зокрема, згадали "Ожившую мумію". Але в чому патогенність? Навпаки - мумія ожила! Тобто, була мертвою, а стала живою! Як на мене, то звучить напрочуд життєрадісно. А "Веселі похорони" - це чудовий зразок чорного гумору, який навпаки викликає позитивні емоції. "Адвокат диявола", який теж потрапив у ваш список, - прекрасна стрічка за участю Аль Пачино й Кіану Рівза. Дуже влучна назва, яка відповідає сюжету і суті картини, в якій піднімаються морально-етичні проблеми: чи варто адвокатам захищати злочинців і чи не перетворюються вони у такий спосіб на адвокатів диявола. І в даному випадку Пачино зіграв образ натурального сатани. То як її ще назвати? "Не дружіть з поганими дядьками"? Чи "Не працюйте на диявола"? Як на мене, назва, для прикладу, "Смертельний постріл в голову", попри її патогенність, краща, ніж "Холостий постріл внікуди". Бо на першу стрічку люди прийдуть, а на другу - навряд чи.

"Коли подається тільки "мінус", коли ми забуваємо про "плюс" (коли він насправді має місце") - ось що турбує" - а якщо плюса немає? А от мені, можливо помилково, але все-таки чомусь здалося, що ви читали лекцію на тему: "Як мінуси перетворювати на плюси". А якщо не вдається, то взагалі про мінуси не казати або ж дозувати їх, якщо не можна компенсувати їх плюсами. Вважаю, що патогенність новин у випадку, коли мова йде про факти, чи статті, якщо у такий спосіб автор намагається привернути увагу до якоїсь суспільно значимої проблеми чи події - це цілком нормально і навіть природно. Бо писати статтю чи подавати новину про те, яке все навколо добре, світле, гарне, життєрадісне і воно з кожним днем стає все кращим - це ж не журналістика. Якщо хтось сів в ліфт і доїхав до першого поверху - то це ж не новина. А от якщо не доїхав, якщо ліфт обірвався чи розрізав людину навпіл - так. Про це потрібно інформувати в найсуворіших тонах хоча б для того, щоб потенційно небезпечними ліфтами почали займатися. "Але коли йде перебільшення, навмисне створення трагедійності, сенсаційності..." Думаю, що для замітки, в якій навіть не йдеться про випадок смерті людини через несправний ліфт, а тільки про загальний стан ліфтового господарства, цілком доречний заголовок типу "А чи впевнені ви, що ваш ліфт - не вбивця?". Він теж нагнітає трагедійності й катастрофічності, але з благородною метою, він спонукає самих людей пильнувати стан свого ліфту в цілях власної безпеки. Тому далеко не кожна навіть навмисна катастрофізація - мінус. "Лучше перебдеть, чем недобдеть". Отже навіть навмисне створення трагедійності, проти чого ви виступаєте, теж може бути зі знаком плюс.

Андрію, так мова і йде про неадекватність висвітлення інформації! Звичайно, завжди треба говорити ПРАВДУ! Але коли йде перебільшення, навмисне створення трагедійності, сенсаційності , коли подається тільки "мінус", коли ми забуваємо про "плюс" (коли він насправді має місце") - ось що турбує... Майже як із «Собачьего сердца»: не читайте перед обідом газет, не дивіться телевізор...

Продовження. А претензії до патогенниих назв рубрик - це взагалі щось з розряду абсурду.«Є таке поняття – патогенні тексти. Вони негативно впливають на психічний і психологічний стан людини. Патогенність – це не тільки мова ворожнечі, матєрні слова та жаргони. Патогенність присутня ​й​ ​у​ назвах підрубрик газети ​"​Україна ​м​олода​"​ за 2012 рік: «Епідемія», «Суїцид», «Трагедія»,​ ​«Кримінал»,​ ​«Ґвалт!», -​ ​наголошує ​соціолінгвіст ​Тетяна Кузнєцова-Арнаутова". А як назвати рубрику, де йдеться про суїцид? А там, де пишуть про епідемію, який замінник підшукати? А яку рубрику вигадати для замітки, в якій йдеться про вбивство? Такі претензії взагалі протирічать не лише основам журналістики, а й елементарній логіці та здоровому глузду. Якщо десь комусь відрубали голову і це - підтверджений факт - то саме так і потрібно писати: відрубали голуву, а не вигадкувати щось на зразок: "людина йшла і випадково за незалежних від неї обставин загубила на деякий час голову, а потім на жаль з'ясувалося, що назавжди. Більше того, за даними міліції, їй допомогли зробити це два добродії". А послухати Кузнєцову-Арнаутову, то вона пропонує редагувати тексти саме в такому чи подібному ключі.

Ця лекція - така собі річ в собі, дуже далека від медійних реалій. Як писати про ворога (приміром російського) не називаючи його ворогом? Як писати про агресію і смерть, не використовуючи цих слів? Преса - це дзеркало життя, принаймні має відображати його. Якщо поточне життя - суцільна ворожнеча, то як писати про нього так, аби не бути поміченим у мові ворожнечі? Шукати м'якші замінники словам "чужий", "спаратист", "терорист", "вбивця", "головоріз", "насильник", "кат"? А які це? І наскільки це буде доцільно та адекватно? Зрозуміло, що не потрібно навмисно і спеціально згущувати фарби, але якщо про трагедію, війну і смерть писати не називаючи речі власними іменами, без чітких, а головне правдивих дефініцій, то це буде викривлення, перекручування, маніпуляції, фальш. А чи буває фальш зі знаком плюс? Як на мене, неправда - це завжди негатив.