У 1995 році, залишивши Львів, Мирослава, тоді ще — Петришин, і її майбутній чоловік Георгій Гонгадзе прийшли на ММЦ «Інтерньюз» (тепер — СТБ). «І я спитала в Сашка Кривенка, що в нього для мене є. Він відповів: “Я із задоволенням тебе візьму, але можу тобі пообіцяти лише 250 доларів”. У Львові я тоді заробляла 20 доларів на місяць на одній роботі, тож відповіла: “Саша, це нормально, я погоджуюсь на цю зарплату”». (Сміється.)
Мирослава Гонгадзе — журналістка, якій випало працювати в регіональних ЗМІ, у столичних всеукраїнських і, зрештою, в міжнародних медіа за кордоном. Життєві обставини, жорсткі і трагічні, змусили її максимально розширити сфери застосування своїх професійних навичок — журналістських, юридичних, комунікативних.
На початку 1990-х Мирослава та багато її колег, які робили нову журналістику незалежної України, працювали так, що могли «з-під стоячого підошву випороти». Тоді були всі підстави для появи в Україні четвертої влади. Чому її немає сьогодні, через 27 років незалежності?
«Якби в цій країні взяли до уваги хоча би частину того, що журналісти розслідували, і ці справи були би доведені до суду, то однозначно було би набагато менше корупції, — каже Мирослава Гонгадзе, керівниця та головна редакторка Української редакції Всесвітньої служби «Голос Америки». — Просто проблема в тому, що журналісти кричать, про щось розповідають, але ніхто це не чує, не хоче братися за ці справи, не працює судова система, не працює правоохоронна система. Це не вина журналістів, це вина структур і інституцій, а журналісти — це дзеркало, вони роблять свою роботу, принаймні, як уміють, як можуть».
З іншого боку, українським журналістам, як вважає Мирослава Гонгадзе, «не вистачає знань, ерудованості, загальної освіти. Люди не читають джерел, не читають західних джерел, у них погане знання англійської мови — й вони використовують російськомовні ресурси, які постійно маніпулюють».
Утім, в українських журналістів є проблема, невідома, приміром, їхнім американським колегам. «У Сполучених Штатах так само купа непрофесійних людей, так само є заангажованість, повно інфотейнменту, але є важливі ресурси, на які можна рівнятися: той же Washington Post, New York Times, якими б ліберальними вони не були, той самий Wall Street Journal, є громадське телебачення, громадське радіо. Ресурси, на які можна орієнтуватися як на стовбур, від якого йдуть різні розгалуження. Тобто є базова інформаційна структура… Цього не вистачає в Україні», — каже Мирослава Гонгадзе.
Чому в Україні є інформаційний плюралізм, але немає незалежних медіа? Чому бракує прикладів якісної журналістики, яким можна довіряти? Чому американці запізнилися з правильною реакцією на фейки та пропаганду з боку Росії? Кого Мирослава вважає винним у тому, що Георгія Гонгадзе сьогодні немає? У який момент Мирослава Гонгадзе остаточно вирішила поїхати з України і за яких умов могла би повернутися?
На ці та інші запитання очільниця Української редакції «Голосу Америки» відповіла в межах спецпроекту «Журналістика незалежної України: перші 25 років». Інтерв’ю Мирослави Гонгадзе читайте на «Детекторі медіа» найближчими днями.
