Українське телебачення не дає собі жодного шансу проявити повагу до глядача. Зневага – новий золотий стандарт, і, на мій погляд, це всіх влаштовує. «Експерти» не помічають безглуздості своєї присутності в студії поруч із екстрасенсами, «герої» за розкладом займаються ексгібіціонізмом та не звертають уваги на неприховані насмішки оточення, а публіка в студії жваво реагує вигуками «йой шо ж це робицця».

Нове підтвердження зневаги – програма «Таємниці ДНК» на СТБ, де тест ДНК працює лише прикриттям для циніків, які приходять заробити на шоу та показати, яке ж дніще нас оточує. Хоча визнаю: проект комерційно вдалий, його дивляться глядачі, он навіть у сусідній Росії вже наклепали 310 випусків.

У першому ж випуску ведуча Тетяна Висоцька дозволила собі глумитися й кривлятися з героїні – так, ніби їй передалася «спадкова» недуга «психолога від бога» Дмитра Карпачова.
Але історія про Яну Татарину, якій не дають спочити на тому світі, – це в буквальному сенсі «танці на кістках», до яких я себе не підготувала.

Проблема не в тому, що подібні історії не можна показувати на екранах телевізорів. Проблема в тому, як їх показати, не експлуатуючи системних багів українського суспільства: невігластва й запиту на чужу біду.