Як є потреба, то й Крапівіна може прикинутися леді з галубими кровями: тримати спинку, люб’язно посміхатися і не давати якісний зворотній зв’язок, коли його не просять. Правда, недовго це триває. Так і кожен з нас може прикинутися ким захоче.
Ось як, наприклад, на проекті «Від пацанки до панянки» продюсери прикидаються ангелами-охоронцями, які дають «останній шанс на зміни» знедоленим дівчатам, візитки яких розмалювали так, ніби знімали українську версію «Харлі Квін» чи «Джокера». Ну, ви знаєте, цей дешевий драматизм, побудований на алкоголі. Таке ще можна побачити в улюбленому мною проекті «Екси».
Дівчата теж не наївні, а метикуваті і приходять на проект, щоб отримати свій шматочок популярності. Як Наталя Гриб, відгамселена пацанками, вилітає в першій програмі.
Спойлер для тих, хто не бачив: у 4-му сезоні шалена кількість бійок. І в мене питання: який тариф встановили, якщо з такою частотою та натхненням дівчата гамселили одна одну? І як на знімальний майданчик потрапляв алкоголь, хто був його спонсором?
Крапівіну відверто лякає добір учасниць кожного сезону. У минулому, наприклад, набирали матерів-одиначок. У цьому – суїцидниць та жінок з наркоманією. Непомітно на очах глядачів відбувається таврування та стигматизація жертв украй важливих проблем, які системно не вирішують заклади освіти та заохочує суспільна культура.
Дискримінація теж властива цьому шоу, позаяк дівчата з менш рейтинговими історіями туди не потрапляють, бо не можуть конкурувати з дівчатами, які настільки себе не поважають, що ладні зробити будь-що, чого вимагає редактор на знімальному майданчику чи до чого її підбурюють. Тут потрібно врахувати момент соціальної незахищеності героїнь програми, і саме це є страховкою для продюсерів, адже такі дівчата не вимагають поваги, не вміють відстоювати особистісні кордони і гарантовано не подадуть на Новий канал до суду. Щоб мати право поборотися за приз у 3 тисячі 773 долари 53 цента?
Фактично дівчата потрапляють в експериментальне гетто, в якому дослідження з тупими зрежисованими «іспитаніями», проводять не кризові психологи, які спеціалізуються на посттравматичному синдромі, а такі ж ображені жертви насилля, які нічого не відчувають та не рефлексують після цього. Плодять насилля, об’єктивацію та мізогінію, ну й не забувають насміхатися, прописуючи в сценарії випробування для вірусних відео – а-ля тупо поржать. Тут найважливіше завдання – в емпатичних глядачів викликати жаль і співпереживання, а серед байдужих – осуд та відразу. А до яких глядачів ви себе віднесете?
