Спецпроекти
  • 16 липня, 12:24

Курс «Медіа-стандарти під час виборів» має просвітницьку мету і покликаний посилити спроможність місцевих українських журналістів у об'єктивному висвітленні виборчого процесу.

Онлайн-курс розроблений за підтримки посольства США і орієнтований на широке коло користувачів: українські журналісти, студенти, громадяни України, які цікавляться тематикою медіа-стандартів.

Курс охоплює 5 тем: інформаційна журналістика vs. політична агітація, неманіпулятивна інтерпретація даних соціології, спілкування з політиком під час виборів тощо.

Медіа — не тільки важливе джерело інформації, спираючись на яке, виборець ухвалює рішення, за кого віддати свій голос. На відміну від інших джерел — політичної реклами, довідкової інформації, суб’єктивних рекомендацій інших людей — журналістика може дати не лише факти та судження, а й прозорий, неупереджений аналіз, а також важливі акценти. При цьому слід пам’ятати, що журналістський матеріал впливає на думку виборця, а отже, потрібно зважувати кожне слово.

Одна з «суперсил» журналістів — уміння знайти й подати бекґраунд: подробиці політичної та особистої біографії кандидатів і команд, які претендують на голоси виборців. Для українських політиків характерно змінювати політичні табори, часом враз перетворюючись із «лівих» на «правих». Інформацію про ці зміни важливо подавати виборцям.

На місцевих виборах 2015 року кандидати від партії «Батьківщина» в Кривому Розі побудували свою кампанію на критиці «Опозиційного Блоку», який мав більшість у місцевих радах. Обрані до Криворізької міської ради, шестеро представників «Батьківщини» кардинально змінили риторику й голосують синхронно з «Опоблоком». У партії заявили про зраду, а виборці ініціювали відкликання депутатів

Приклад

 

Знайди зраду

Ще одне типове явище української політики — політтехнологічні лідерські проекти або розкручені кандидати з іміджем, який не має нічого спільного з реальністю. Завдання журналістів — враховуючи всі доступні факти про кандидатів, спрогнозувати, чи будуть вони після приходу до влади виконувати свої обіцянки та дотримуватись програми.

Практика самовисування, коли кожен громадянин певного віку, який вніс порівняно невелику грошову заставу, може стати кандидатом, зумовлює велику кількість «технічних» кандидатів та так званих клонів. Їхнє завдання — відвернути увагу, заплутати виборців, забрати голоси у реальних політиків і «застовпити» місце у виборчих комісіях..

Дарт Вейдер, Василь Противсіх та Богдан Хмельницький. Хто такі технічні кандидати?

Поняття політичної партії в українських реаліях разюче відрізняється від класичного європейського. Для того, щоб бути популярною та перемагати на виборах, політичній силі не обов’язково мати мережу регіональних осередків, потужний актив, представництво в місцевих радах тощо. У кожних виборах беруть участь:

  • партії, про які в міжвиборчий період нічого не чути — наприклад, Партія зелених;
  • так звані лідерські проекти — наприклад, Радикальна партія Олега Ляшка, ідеологія та цілі якої повністю визначаються лідером;
  • новостворені партії зі щойно зібраною командою, такі як «Голос», «Сила і честь» тощо;
  • колись відомі політичні бренди, передані (а фактично — продані) новим власникам — Соціалістична, Соціал-Демократична, Ліберальна та інші партії.

За законом, щоб зареєструвати партію в Україні, потрібно зібрати щонайменше десять тисяч підписів не менше, ніж у восьми областях і Києві, а також щонайменше п’яти районах Автономної республіки Крим і в Севастополі. Збирати підписи дорого й важко, а створювати осередки на окупованих Росією територіях неможливо. Тому нові партії — це перекуплені та перейменовані старі, давно не активні або спеціально зареєстровані на продаж партії.

Партія «Основа», яка разом зі своїм лідером і кандидатом у президенти Сергієм Тарутою підтримувала на президентських виборах 2019 року Юлію Тимошенко, з’явилась із «Партії державного нейтралітету України». Це одна з п’яти сил, які у вересні 2014 року утворили «Опозиційний Блок». Однак 2015 року партія перейменувалась у «Громадянина», а в лютому 2017-го стала «Основою» (джерело). Цікаво, що тепер партія, яка на різних етапах своєї еволюції боролася за відмову від європейської та євроатлантичної інтеграції, влилась у «Батьківщину», яка називає вступ до ЄС і НАТО одним із своїх пріоритетів

Приклад

 

Одне з завдань журналістів — відстежувати те, наскільки дії політика (особливо того, що хоче бути обраним або переобраним) відповідають його обіцянкам та задекларованим пріоритетам. До прикладу, чимало політичних сил у різні роки йшли на вибори з обіцянкою скасувати депутатську недоторканність, однак після обрання забували про неї або знаходили нездоланні перешкоди, аби її не виконати. Політики не дуже переймаються виконанням своїх обіцянок ще й тому, що в українських виборців зазвичай коротка пам’ять. Забуваються й значно серйозніші речі, наприклад, факти причетності політиків до корупційних оборудок. Хоч у яку неприємну історію втрапив політик, він має шанс, перечекавши, почати кар’єру з чистого аркуша — зараз це відбувається, наприклад, із колишніми соратниками Віктора Януковича або політиками, які в минулому десятилітті уособлювали явище, відоме як «кучмізм». Тому журналісти зобов’язані нагадувати своїм читачам, слухачам і глядачам про минуле політиків і ставити їм незручні запитання про їхні теперішні цілі, наміри та погляди.

Завдання журналістів — перевіряти правдивість висловлювань і тверджень політиків у публічних виступах, передвиборчих програмах тощо. Для цього можна користуватись онлайн-базою висловлювань політиків «Антологія брехні» від VoxUkraine. Дані в ній постійно оновлюються; база містить уже понад дві тисячі перевірених тверджень українських політиків.

Антологія Брехні

Не завжди журналісти мають змогу розповідати про політиків та політичні сили всю правду. Значна частина українських медіа належить бізнесменам і політикам, які або балотуються самі, або роблять ставку на певного кандидата чи політичну силу, або намагаються перешкодити обранню якихось із них. Власники зазвичай диктують журналістам обмеження редакційної свободи, тоді як журналісти не завжди мають змогу відстояти своє право працювати за стандартами. Багато хто з них змирився з тиском і грає за нав’язаними правилами. Інший вихід — саботувати вимоги власника і врешті-решт шукати іншу роботу. Приймаючи це рішення, журналістові слід зважати на те, що наслідки дезінформації перед виборами поширюються не тільки на ЗМІ та їхню безпосередню аудиторію, а й на всю державу.

Говорячи про вибори, журналістові варто стримуватись від висловлення особистих політичних симпатій або антипатій, суб’єктивних оцінок політиків чи партій. Відверта упередженість — передумова для втрати довіри аудиторії. Передусім це стосується інформаційної журналістики. В аналітиці й публіцистиці журналіст, звісно, має право висловлювати власну думку, використовувати особистий досвід та суб’єктивні асоціації, однак робити це слід обережно, аргументуючи свої судження.

Олена Голуб, керівниця моніторингового відділу ІМІ пояснює,

як готуватися до інтерв'ю з політологами та як обирати експертів для журналістських матеріалів під час виборів

Залучаючи експертів до коментування матеріалів, слід чітко визначати їхній статус та рід занять. Не можна називати «політологом» кожного охочого говорити про політику. Люди, які не займаються дослідженнями у сфері політичних наук, а дають коментарі, беруть участь у телеефірах та пишуть статті на підтримку тих чи інших політичних сил та ідей, — не політологи. Їх можна називати політичними коментаторами або експертами, а в разі, якщо причетність експерта до певного штабу чи політсили підтверджена — політтехнологом. Пам’ятаймо, що експертиза таких коментаторів може бути упередженою. Залучати їх можна — часом їхні міркування доволі цікаві й пізнавальні, — однак не слід позиціонувати їхні коментарі як незалежну експертну думку, а коментатора, який підтримує одну сторону конфлікту, варто збалансувати прибічником протилежної сторони. Корисно звірятись із базою псевдоекспертів, створеною онлайн-виданням «Тексти». Коментувати політичні теми можуть не лише політологи, а й історики, соціологи, економісти та інші фахівці. Важливо, аби предмет розмови був у межах їхньої компетенції.

База псевдосоціологів

Спостерігачі на виборах — цінне, але не завжди надійне джерело інформації для журналістів. Вони фіксують порушення виборчого процесу й повідомляють про них. Утім слід враховувати, що спостерігачі, які представляють штаб одного з учасників виборів, можуть приділяти надмірну увагу порушенням конкурентів і зовсім не звертати уваги на порушення своїх роботодавців. Фіксування численних вигаданих порушень — одна з технологій брудної політичної боротьби, яка дозволяє оскаржити невигідні учасникові виборів результати голосування в суді. Тож журналістам варто довіряти лише спостерігачам від громадських організацій із незаплямованою репутацією. А інформацію, надану спостерігачами, перевіряти всіма доступними способами.

Що журналістам треба знати про спостерігачів

Визначаючись, за яку політичну силу віддати свій голос, виборці зважають не лише на власні політичні переконання, погляди та симпатії, рекламні меседжі та аргументи кандидатів, а й на шанси цих кандидатів бути обраними, а політичних сил — подолати бар’єр для проходження до ради. Оцінку цих шансів дають результати соціологічних опитувань.

В Україні є кілька соціологічних служб, дослідженням яких можна довіряти: Київський міжнародний інститут соціології, фонд «Демократичні ініціативи», Центр імені Разумкова та компанія «Рейтинг». Разом із тим, навіть їхні результати потрібно інтерпретувати та аналізувати, враховуючи низку параметрів. Перш за все, замовника соціологічного опитування, запитання, які ставили респондентам, вибірку, територію, статистичну похибку та спосіб опитування. До прикладу, перед другим туром виборів президента 2019 року публікувались результати телефонних опитувань, за якими Петро Порошенко мав значно вищий рівень підтримки, ніж за результатами звичайних соцопитувань. Про те, як адекватно інтерпретувати результати соцопитувань, читайте тут і тут.

Враховувати результати соціологічних опитувань важливо ще й тому, що медіа фізично неспроможні приділити достатньо уваги всім учасникам виборчого процесу. До прикладу, у президентських виборах 2019 року брали участь чотири десятки кандидатів, половина з яких практично не вели виборчої кампанії, а отже, були «технічними». Чи повинні журналісти надавати кожному рівну кількість ефірного часу або, умовно кажучи, місця на шпальтах? Жоден закон не вимагає цього від медіа. Проте й добирати з-поміж десятків кандидатів тих кількох, кому дадуть слово, потрібно за певним прозорим принципом. Тут і стає в пригоді соціологія.

Результати соціологічних опитувань у медіа — предмет частих маніпуляцій. Медіа, які належать учасникам виборчого процесу або їхнім союзникам, часто публікують сумнівні або вигадані дослідження. Їхні результати можуть суттєво відрізнятись від тих, які публікують поважні соціологічні інституції. Іноді це просто фальшивка, іноді — наслідок маніпулювання цифрами або в особливий спосіб сформульованих запитань. Окрім тих компаній, які фігурують у базі псевдосоціологів, варто уникати цитування результатів опитувань, проведених російськими службами («Фонд общественного мнения», ВЦИОМ, «Левада-центр» тощо), а також тими, що безпосередньо пов’язані зі штабами — наприклад, «Социс».

У день виборів соціологічні служби проводять опитування виборців на виході з дільниці — так званий екзит-пол. Тут також є небезпека маніпуляції: фальшиві цифри можуть поставити під сумнів результати виборів, бути приводом для акцій протесту та звинувачень у фальсифікації. Або навпаки — прикрити фальсифікацію результатів виборів, як це сталося під час президентських виборів 2004 року. Ще один спосіб, у який маніпулюють екзит-полами, — передчасна публікація їхніх результатів, начебто отриманих від штабів, до завершення голосування. У  такий спосіб штаби мобілізують своїх прихильників, які вагаються, чи варто брати участь у виборах. Публікувати результати екзит-полу можна лише після офіційного завершення голосування о 20.00.

Тест до розділу «Ландшафт виборів і законодавчі вимоги до медіа у виборчих процесах»

У виборчий період тема дотримання журналістських стандартів – працівниками ЗМІ (зокрема, таких як достовірність поширюваної інформації, баланс думок і точок зору, перевірка фактів та заяв учасників виборчого процесу, тощо) – набуває підкреслено важливого значення. Адже їх порушення може суттєво вплинути на думку виборця стосовно того чи іншого кандидата у депутати чи президенти, а відтак – і на загальний результат волевиявлення. Оскільки, як свідчить дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) – проведене з 1 по 25 лютого 2019, на замовлення ГО «Детектор Медіа» – основним джерелом інформації для українців продовжує залишатися «телевізор» (73%). На другому місці – інтернет-сайти (27,5%), та ще майже чверть опитаних заявила, що черпає інформацію з соціальних мереж (23,5 %).

Повний текст щодо результатів дослідження – тут.

Серед основних позицій, на які журналіст повинен звертати увагу, і дотримання чи недотримання яких може впливати на думку виборця – є наступні:  

  • Оперативність подачі інформації;
  • Її достовірність, точність та повнота;
  • Дотримання балансу думок;
  • Відокремлення фактів від коментарів.

Оперативність подачі інформації – за визначенням являється ключовим принципом новинної журналістики. Та особливого значення цей стандарт набуває з розвитком інтернету та соціальних мереж. Тепер ньюзмейкерами можуть ставати не лише фахові журналісти, а й будь-хто, здатний зафіксувати подію чи резонансну заяву на камеру мобільного телефону і першим викласти інформацію в інтернет.

Зважаючи на це, в період виборів – журналіст мусить якомога ретельніше стежити за перебігом виборчого процесу – починаючи від аналізу прес-релізів й заяв учасників перегонів, й закінчуючи офіційною інформацією ЦВК. Це забезпечить не лише постійне перебування «на вістрі подій», а й допоможе виграти час для попереднього аналізу і прогнозів. Завдяки чому – інформація буде подана журналістом не лише вчасно, а й буде значно повнішою, ніж просто озвучена кимось заява, чи опублікований факт. 

Планові й ординарні події – на телебаченні й радіо – слід висвітлювати у звичайному режимі коротких форм у денних випусках новин, і повноцінних репортажів у підсумкових вечірніх. Натомість при роботі з інтернет-платформами – треба максимально враховувати особливості їхніх ЦА.

Чим відрізняються цільові аудиторіі Twitter, FB, Youtube та Телеграм?

Однак, найбільшої ваги стандарт оперативності набирає в день голосування, і при подальшому підрахунку голосів виборчкомами всіх рівнів – аж до офіційного оголошення результатів виборів ЦВК. В цей час – обов’язковим є регулярне інформування про перебіг подій – у кожному випуску щоденних новин та підсумкових програмах. Те саме стосується і повідомлень для інтернет-платформ. Актуальним буде й формат телемарафону – з залученням максимальної кількості гостей.

UATV проведе виборчий марафон “Рада 9.0 – Україна обирає”

Виборчий марафон: Другий тур виборів Президента України 2019

Проте, гонитва за першість – у поданні матеріалу мусить бути нерозривно пов’язана з точністю й достовірністю поширюваної інформації, які напряму залежать від кількості та якості джерел, якими користуються журналісти. Адже українські виборчі кампанії всіх рівнів – давно характеризуються війнами компроматів, чорним піаром та вкиданням фейків. Які часто продукуються політтехнологами, учасниками, чи прихильниками або противниками «ворогуючих» політсил.

Приклад: Під час президентської виборчої кампанії 2019 – одразу декілька представників команди Петра Порошенка – опублікувало на своїх сторінках у Фейсбуку інформацію про те, що корпоративні права на відеоролик основного конкурента чинного президента – Володимира Зеленського стосовно дебатів на стадіоні у Києві – належать компанії з РФ. Що в умовах війни з Росією – могло неабияк вдарити по репутації Зеленського – в частині його патріотично налаштованого електорату.

СУПЕРСРОЧНО! Зеленский вызвал Порошенко на дебаты на НСК Олимпийский

Та згодом ці дописи було видалено, адже інформація виявилась фейком. Детальніше – тут.

Відтак, аби уникнути поширення недостовірної інформації – в період виборчих кампаній журналіст повинен особливо ретельно і скрупульозно перевіряти джерела її походження, маючи на увазі: чим скандальніше виглядає інформація – тим важливіша її перевірка у першоджерелах. Навіть якщо видання, яке її опублікувало – «у всіх на слуху»

Приклад: В ході тієї ж виборчої кампанії низка українських інтернет-ресурсів опублікувала фото, на якому Петро Порошенко, начебто, втікає від людей – під час візиту в Житомир. Світлину з відповідним текстом, зокрема, поширили такі видання, як Українські НовиниПозицияКореспондент.netReplyua.

Та уже незабаром з’ясувалось: це лише елемент оригінального фотознімка. Покликаний спотворити інформацію щодо електоральних симпатій чи антипатій людей.

Детальніше – тут.

Тут слід зазначити, що – при моніторингу та аналізі інформації з інших ЗМІ – варто пам’ятати: більшість українських медіа – комерційні. Тобто, мають конкретного власника,  який часто – посередництвом використання власних медіа-ресурсів – забезпечує свій, чи чийсь політ-інтерес.        

Структури власності кожного телеканалу із зазначенням кінцевих власників можна знайти на сайтах каналів, наприклад: «Інтер», «1+1», «Україна», ICTV, СТБ, Новий, Прямий, «112 Україна. З інтернет-виданнями складніше – вони не зобов’язані розкривати власників, це питання досліджував Інститут масової інформації.

Приклад: Починаючи з кінця 2018-го року – бізнес-партнер проросійського політика Віктора Медведчука – Тарас Козак скупив цілу низку українських телеканалів. Зокрема, «NewsОne», «112» та «ZIK». Проте, зважаючи, що більшість вітчизняних ЗМІ – збиткові, мета такої покупки – на думку експертів – перш за все політична. Зокрема, підтримка на виборах афілійованої з Віктором Медведчуком політичної сили – «Опозиційної платформи – За життя».

Детальніше – тут.

Михайло Бассараб: як медіа та їхні власники можуть впливати на перебіг виборів

Для будь-якого політика є цілком закономірним та логічним – виставляти себе у якомога вигіднішому світлі. В період виборів – на це працюють цілі армії політтехнологів, іміджмейкерів. А в інтернеті – активізуються лояльні до кандидата чи «проплачені» блогери, які можуть свідомо – по-своєму інтерпретувати реальні факти, чи маскувати під факти свої суб’єктивні думки. Усе активніше – до роботи залучаються і так звані боти. Котрі шляхом ретрансляції одного і того ж посилу – «розганяють» у соцмережах потрібний «замовнику» посил.

Детальніше про «ботів» – тут.

Натомість негативні факти власної біографії – політики часто намагаються приховати, чи бодай замовчати. Відтак, завдання журналіста – забезпечити усю повноту інформації про політичних «гравців».

У цьому допоможе вивчення бекґраунду – тобто, політичної історії кандидата. Яку пересічний виборець – часто лінується, або просто не може знайти.    

Приклад: у червні 2019-го року ЦВК зареєструвала самовисуванцем – кандидата у народні депутати по одномандатному Київському виборчому округу №222 – Вахтангі Убірію. Політична історія якого, згідно його біографії обмежується посадою заступника одеського мера Едуарда Гурвіца, яким він працював з 2005-го по 2010 рік. Також Убірія вказав, що – не судимий.    

 

Водночас, в інтернеті не важко знайти інформацію про те, що проти нього – свого часу порушувалась кримінальна справа одразу за двома статтями: «Перешкоджання професійній журналістській діяльності» та «Хуліганство з застосуванням вогнепальної зброї», жертвою якого теж – ледве не став співробітник ЗМІ.

Вице-мэр Одессы Вахтанг Убирия палит из пистолета

 

Детальніше – тут.

Одним з найпоширеніших порушень журналістських стандартів засобами масової інформації під час виборчих кампаній – традиційно вважається порушення балансу думок і точок зору. Попри те, що законодавство прямо зобов’язує до  збалансованого висвітлення коментарів всіх суб’єктів виборчого процесу – їхнє представлення у медіа часто напряму залежить від позиції власника стосовно підтримки чи непідтримки тієї чи іншої партії або кандидата.

Приклад: За тиждень до першого туру президентських виборів-2019 на каналі «1+1» олігарха Ігоря Коломойського, який публічно підтримував кандидата Володимира Зеленського – в рамках проекту «Українські сенсації» вийшов документальний фільм «50 відтінків Порошенка», у якому автори «пред’явили» цілу низку звинувачень чинному президенту та опоненту Зеленського на виборах – Петру Порошенку. Жодного коментаря самого Порошенка, чи когось з членів його команди – представлено не було.

Украинские сенсации. 50 оттенков Порошенко

Детальніше – тут.

Зважаючи на це – при підготовці матеріалів про кандидатів – журналіст має зважати, що політики часто схильні будувати свої передвиборчі кампанії на медійному знищенні репутації основних конкурентів. Тому щоразу, коли з вуст учасників виборчого процесу лунають звинувачення чи критика – на адресу когось з опонентів – необхідно обов’язково надавати можливість відповіді.

При цьому, у телеформатах, які передбачають залучення гостей (приміром, ток-шоу, чи камерні студійні обговорення) – у рівнозначній кількості повинні бути представлені члени усіх основних політ-таборів. Оскільки порушення цього принципу призводить до того, що певні гості – лише «грають роль» опонентів.   

Приклад: 19.07.2019 року в ефір телеканалу «NewsOne» вийшло ток-шоу «Протистояння», присвячене парламентським виборам, що мали відбутися за два дні. Участь в програмі взяли 11 представників політичних сил, що брали участь у виборчих перегонах. Та більше половини з них – (7) члени партії «Опозиційна платформа «За життя», лідера якої – Віктора Медведчука, як уже зазначалося називають фактичним власником цього телеканалу.

Пойдете ли вы на выборы 21 июля? "Противостояние”. Часть первая 19.07.19

Варто зазначити, що у подібних форматах, а також авторських та публіцистичних програмах – допускається висловлювання журналістом своїх власних суб’єктивних думок. Та вони мають бути відповідно акцентовані й при цьому – базуватися на фактах. Натомість, у новинах – право на оціночні судження чи висновки мають лише ньюзмейкери (учасники виборчого процесу) та експерти. Журналіст же має бути максимально незаангажованим, відокремлюючи факти – від своїх коментарів і оціночних суджень. Прикладом порушення цього стандарту можна вважати застосування у журналістських текстах метафор, на кшталт «» результатом яких може бути маніпулювання свідомістю виборця: «абсурдна заява кандидатат у депутати», «парадоксальне рішення партії» «шокуючі факти біографії претендента на найвищий державний пост». Також нерідко журналісти намагаються приховати власні висновки чи узагальнення – посиланням на абстрактних експертів, чи – начебто, чиїсь фахові думки: «експерти кажуть…», «на думку фахівців…» «подейкують…» «побутує думка… » - не вказуючи конкретного джерела, що так само є маніпуляцією і порушенням стандартів.

Отар Дрвженко: чому так важливо уникати оціночних суджень в журналістських матеріалах про вибори?

Останнім стандартом у висвітленні виборів – можна вважати доступність подачі інформації її «споживачам». Тобто, пояснення «зрозумілою мовою» складних процедурних питань, від дотримання яких учасниками виборного процесу значною мірою залежить якість проведення виборів на всіх рівнях — від окремих виборчих дільниць до Центрвиборчкому.

Що журналісти можуть зробити, аби інформувати виборців, стримувати популізм кандидатів і фільтрувати маніпуляції. 

«Володимира Зеленського зробив президентом телевізор» — думка, що часто лунає в експертному середовищі. Ті, хто так вважають, перш за все мають на увазі проєкти «Кварталу 95» і зокрема телесеріал «Слуга народу», де Зеленський зіграв роль учителя-президента. Одначе й журналістика відіграла важливу роль у становленні нового політика, який здобув рекордну підтримку виборців. Відіграла як діями, так і бездіяльністю: за словами експерта ГО «Детектор медіа» Отара Довженка, медіа «проспали» президентство Зеленського, а потім і здобуття його партією «Слуга народу» більшості мандатів у парламенті. Не отримуючи з традиційних медіа повної та адекватної інформації про політичні сили та кандидатів, виборці віддавали голос за популярний бренд. 

Пасивність і реактивна позиція журналістів дали представникам нової владної команди підстави стверджувати, що «журналісти більше не потрібні». Основа їхньої комунікаційної філософії — безпосереднє спілкування (а точніше — поширення меседжів) за допомогою соціальних мереж, спрямоване лише на обрані цільові аудиторії. Саме в такий спосіб виборчим штабам Зеленського та «Слуги народу» вдалося переконати за людей без політичного бекґраунду. 

Чи може така комунікація замінити роботу професійних журналістів під час виборчого процесу? Якою повинна бути журналістика, щоб задовільняти потреби виборців у неупередженій інформації? Аби з’ясувати це, треба, перш за все, нагадати класифікацію медійного контенту. Традиційно його поділяють на новини, аналітику та публіцистику. У межах аналітики ми розглядатимемо формати суспільно-політичних ток-шоу та камерних інтерв’ю. 

Новини

Виборча тематика в новинах висвітлюється за тими самими принципами та з дотриманням тих самих стандартів, що й будь-яка інша. Хіба що робота журналіста вимагає ще скрупульознішого підходу до роботи з інформацією, перевірки фактів і добору спікерів. Адже під час виборчої кампанії штаби політиків поширюють піар, дезінформацію та намагаються очорнити опонентів, а чимало виступів кандидатів зводяться до порожнього популізму. Виборці ж — особливо в умовах швидкоплинних дострокових кампаній — часто не можуть або не хочуть самотужки фільтрувати інформацію. 

Приклад: під час президентських виборів 2014 року виборчий штаб Петра Порошенка — кандидата, який мав найвищий рівень підтримки виборців, — поширював ідею обрання президента в один тур. Мовляв, це дозволило би швидше стабілізувати ситуацію, консолідувати політиків демократичного табору, заощадити бюджетні гроші та швидше закінчити війну.  

Порошенко про перемогу в 1 турі президентських виборів/відео 5 канал

Цю вочевидь згенеровану політтехнологами ідею масово тиражували в новинах центральні та регіональні медіа. Це не в останню чергу забезпечило Порошенкові 54,7% голосів та перемогу в першому турі. 

Порошенко пообещал провести АТО на Востоке в течение нескольких часов/відео 34 телеканал

Як Порошенко повертатиме Крим/5 канал

Плюси обрання Порошенка президентом для країни/відео Espreso.TV

Згодом Порошенко визнав утопічність своєї головної обіцянки — негайно завершити війну на Донбасі. 

 

Приклад: Під час парламентської кампанії 2019 року представники «Опозиційної платформи — За життя» не раз зустрічались із російськими можновладцями в межах так званих «переговорів». Хоча ані Юрій Бойко, ані Віктор Медведчук, ані будь-хто інший із представників партії не були вповноважені представляти Україну в переговорах із Росією, журналісти підконтрольного цій партії телеканалу «Інтер» називали ці зустріч саме переговорами, а їхні результати — домовленостями. Відтак в українському медіапросторі тиражувались новини про те, що ОПЗЖ «домовилась із Росією про зниження ціни на газ», хоча фактично Україна не купує газ у Росії. 

Аби не бути використаним у політичній грі, журналіст повинен не лише подавати аудиторії якомога повніший спектр інформації про кандидатів, їхній бекґраунд та програми, а й самотужки аналізувати його дії та слова. Спираючись при цьому на коментарі незалежних експертів, які можуть неупереджено оцінити, наскільки реальні речі обіцяє кандидат. 

Публіцистика

Суб’єктивна журналістика — авторські програми, колонки, блоги і тому подібні формати — дедалі більше використовується для політичної агітації. Політики виступають як герої авторських програм (інтерв’ю) і як автори — блогери, колумністи тощо. Буває і «два в одному» — наприклад, телеведучий Дмитро Гордон під час президентських виборів 2019 року прямо закликав голосувати за кандидата Ігоря Смешка, а на парламентських — очолював штаб його партії «Сила і честь». При цьому медіаресурси Гордона (авторський ютуб-канал, онлайн-видання тощо) використовувались для агітації. 

Десяте місце із результатом 2,23% голосів виборців набрала віртуальна «Партія Шарія». Це політична сила, створена колишнім журналістом низки українських ЗМІ і блогером, який має понад два мільйони підписників у ютубі. Популярність Шарія зумовлена якраз тим, що він послідовно підмінював «суб’єктивну журналістику» маніпуляціями. Докладніше про феномен Шарія можна прочитати в матеріалі ДМ

Партії, що існує лише на папері, вдалося залишити позаду партії з багаторічною історією та регіональною мережею. Тепер, згідно з законом, держава сплачуватиме на розвиток «Партії Шарія» протягом п’яти років по 12 мільйонів гривень на рік. 

І «Сила і честь», і «Партія Шарія» стали популярними значною мірою внаслідок популярності яскравої, категоричної суб’єктивної журналістики, яка містить замасковані маніпуляції. На відміну від маніпулятивної, справжня суб’єктивна журналістика вимагає: 

  • подавати повний (а не вибірковий) масив фактів, зокрема й «незручні» для автора; 
  • перевіряти інформацію в надійних джерелах і посилатись на них; 
  • надавати слово всім учасникам конфлікту, про який ідеться, а не лише тим, чию позицію поділяє автор; 
  • чітке відокремлення будь-якої авторської думки (висновку, оцінки, узагальнення тощо) від фактів та думок інших людей. Власна позиція автора має маркуватись ремарками на кшталт «я вважаю», «на мою думку» тощо. 

 

Ведучий та блогер Павло Казарін про те, як не стати пропагандистом: уявіть, що пишете листа другу

Студійні інтерв’ю

Особисте інтерв’ю у студії — один із найкращих способів познайомити виборців із кандидатом. Однак якісне інтерв’ю можливе лише за умови ретельної підготовки з вивченням бекґраунду, позиції героя тощо. Тільки глибоке проникнення журналіста в тему інтерв’ю може забезпечити повноту інформації й не дати політикові брехати, маніпулювати чи вдаватись до популізму. Як свідчить дослідження VoxUkraine, політики роблять це часто

Приклад: Під час президентської кампанії 2019 року кандидатка Юлія Тимошенко в ефірі телеканалу «112» сказала, що за чотири роки президентства Петра Порошенка зовнішній борг України зріс у чотирнадцять із половиною разів. Між тим насправді зростання боргу відбувалось протягом десяти останніх років, про що свідчив документ, який Тимошенко тримала в руках. 

Особливо ретельно слід досліджувати виборчі програми та обіцянки. Адже в боротьбі за голоси виборців політики іноді бездумно ретранслюють сформульовані політтехнологами ідеї. 

Приклад: У лютому 2019 року ведучі програми HateNight Show запропонували народному депутату й кандидату на пост президента Сергію Капліну обговорити його виборчу програму. Після цього почали зачитувати програмні засади Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (нацистів). Каплін охоче коментував озвучені пункти, вважаючи їх своєю власною програмою. 

Під час інтерв’ю важливо уникати улесливих запитань і вимагати чітких відповідей на запитання. Наприклад, обговорюючи плани кандидата, потрібно запитувати не тільки «що» він планує робити, а й «як». 

Приклад: У грудні 2018 року Володимир Зеленський в інтерв’ю Дмитрові Гордону озвучив своє бачення припинення війни з Росією. Мовляв, треба спершу «припинити стріляти», а потім домовлятися з росіянами: «Вони б написали свої пункти вимог, ми б написали свої… Десь посередині б зійшлись». 

У серпні 2019 року, коли під Павлополем загинули четверо українських військових, уже обраний президентом Зеленський визнав: припинити війну не так легко. 

Хоча інтерв’ю — це розмова з одним героєм, важливим є дотримання балансу думок. Є кілька способів забезпечити баланс. Найбільш ефективний — під час розмови зв’язатись із опонентом гостя телефоном чи відеозв’язком, аби перетворити монолог героя на діалог з опонентом. 

Якщо такої технічної можливості немає, врівноважити сказане гостем допоможуть цитати опонентів, які потрібно підготувати заздалегідь. Інший варіант — пообіцяти надати опонентові слово для відповіді в ефірах наступних програм. 

«Гість має вас боятися і довіряти вам», – Яніна Соколова розкриває секрети інтерв’ю з політиками

Суспільно-політичні ток-шоу і студійні спецпроєкти до виборів 

Найбільшої ваги дотримання стандарту балансу думок набуває у великих студійних форматах, де передбачена участь кількох гостей із різних політичних таборів. Адже від політичних симпатій та зв’язків власника конкретного медіа, або ж навіть модератора такої програми залежить те, наскільки повно й об’єктивно кандидати донесуть до виборців свою позицію. 

Однією з найпоширеніших маніпуляцій, що призводять до порушення балансу, є добір гостей студії, коли більшість учасників програми стоять на одному боці конфлікту або представляють політичні сили з подібною ідеологією. Тим часом як опоненти відсутні або в меншості. 

Приклад: Під час президентської кампанії 2019 року на телеканалі NewsOne, контрольованому Віктором Медведчуком і партією «Опозиційна платформа — За життя», не раз обговорювали, чи повинна Україна розірвати зв’язки з Росією остаточно. Позицію збереження чи розширення контактів із Росією обстоювали кілька представників «Опозиційної платформи — За життя» та кандидат Ілля Кива, який невдовзі долучився до ОПЗЖ. Натомість представників проукраїнських партій у студії не було або майже не було. 

Аби дати всім вагомим учасникам виборчих перегонів рівнозначно представити свої позиції, окрім кількісного балансу учасників ток-шоу чи дискусії потрібно забезпечити й якісний склад. Учасники дебатів чи дискусії повинні мати приблизно однаковий рівень компетентності, політичного досвіду та авторитету в суспільстві. В іншому разі є загроза перетворення «слабших» учасників програми на таких собі «хлопчиків для биття», неспроможних повноцінно обстоювати свою позицію. Саме так зараз відбувається у студіях ток-шоу російських та українських прокремлівських телеканалів. 

 

Хоча ведучий ток-шоу є модератором і «господарем» студії, визначаючи, в якому порядку і в яких обсягах надавати слово гостям, усі вони повинні мати змогу повноцінно висловити свою позицію. 

Під час президентської кампанії автори ток-шоу повинні прагнути зводити у студії кандидатів, якщо це неможливо — їхніх уповноважених представників. Під час парламентської кампанії партії зазвичай самі делегують спікерів, але організатори ток-шоу можуть і повинні вести переговори, наполягаючи на певних персоналіях. Те саме стосується виборів місцевого рівня. 

Якщо кандидати добровільно відмовляються від участі в програмі, слід обов’язково повідомити про це у студії, назвавши причини відмови. А під час обговорення цитувати їхню позицію, висловлену деінде. 

Якщо топ-спікера немає – змінємо тему, – Вадим Карп’як про політичні ток-шоу та популізм політиків

Вибори — це період особливо складних викликів для журналістів, особливо якщо вони працюють у медіа, контрольованих політиками або фінансово-політичними групами. Відповідь на ці виклики завжди лежить у площині дотримання професійних стандартів, чіткого розмежування реклами (піару, агітації) та журналістського контенту, служіння інтересам своєї аудиторії, а не власників або політичних патронів. Більше про стандарти журналістики ви дізнаєтесь із онлайн-курсу «Новинна грамотність». 

 

Що робити журналістам, аби їхні матеріали не перетворились на мимовільну агітацію. 

Практично всі політичні, економічні, значна частина соціальних, а часом навіть культурних і спортивних новин у засобах масової інформації під час виборчої кампанії пов’язані з виборами. Кандидати чи політичні сили, які беруть участь у перегонах, привертають до себе увагу медіа у різні способи, а органи влади ухвалюють популістичні рішення, аби сподобатись виборцям. Прес-конференції, виступи з трибуни та урочисті події з перерізанням стрічок перетворюються на піар-майданчики. Якщо журналіст у період виборчої кампанії (яка фактично починається за кілька місяців до офіційного старту) візьме собі за правило уникати згадок про політиків та заходи, опосередковано пов’язані з виборами та їхніми учасниками, він просто не зможе виконувати свою місію — інформувати аудиторію про найважливіші події. А іноді надзвичайно важко визначитись, чи висвітлювати справді масштабну подію (наприклад, концерт за участі зірок у маленькому містечку, організований кандидатом), і чи не буде замовчування більшим професійним гріхом, ніж піар кандидата. 

У цьому матеріалі йтиметься про те, як журналісти можуть, не порушуючи професійних стандартів і не стаючи інструментом для піару та агітації в руках політиків, виконувати свої обов’язки під час виборчої кампанії. 

Головне, що слід пам’ятати журналістові: не все, що говорить чи робить кандидат або представник політичної сили, яка бере участь у виборах, заслуговує на висвітлення у новинах. Більшість заяв не являють собою нічого цінного для суспільства й не повинні потрапляти до новин. Заяви перед виборами можна умовно поділити на: 

  • Обіцянки (що зробить кандидат або політсила, якщо отримає владу);
  • Звинувачення чи критика на адресу конкурентів;
  • Нагадування про свої минулі досягнення. 

Кандидати або їхні представники часто обіцяють те, чого від них очікують виборці: підвищити зарплатню, знизити ціни на газ, забезпечити пенсіонерам безкоштовний проїзд тощо. Це називається популізмом. Стикаючись із популістичними заявами, журналіст завжди повинен ставити політикові запитання: 

  • Як саме ви цього плануєте досягнути? 
  • Які ресурси вам для цього потрібні? 
  • Чи матимете ви для цього повноваження, якщо будете обрані? 
  • Коли ваша обіцянка буде втілена?
  • Що буде, якщо ви не виконаєте обіцянку? 

Часто відповіді на ці запитання демонструють, що кандидат просто не знається на сфері, про яку йдеться (наприклад, ринок землі або споживчі кредити), не готовий відповідати за свої слова тощо. Тоді важливо показати нереалістичність його обіцянок у матеріалі. Для цього варто залучити безсторонніх експертів — правників, економістів тощо, — здатних проаналізувати юридичні підстави та наслідки втілення обіцянки. 

Приклад: під час президентської виборчої кампанії 2019 року представник команди кандидата Володимира Зеленського заявив, що українським учителям можна платити по чотири тисячі доларів. І досягнути цього можна за кілька років.

Але журналісти з фахівцями оперативно проаналізували обіцянку і з’ясували, що здійснити її неможливо: учасники команди Зеленського просто помилились у підрахунках. Штаб Зеленського визнав помилку й вилучив обіцянку зі своїх агітаційних матеріалів. 

4 тисячі від Зе!Президента: Як Зеленський насмішив зарплатами для вчителів

Матеріал, який містить лише передвиборні обіцянки політиків не може вважатися повним і збалансованим. Помилкою буде вважати, що обіцянку в матеріалі можна «збалансувати» іншою обіцянкою (наприклад, Ляшко обіцяє щось скасувати, а Смешко навпаки — запровадити). Заяви на одну й ту саму тему в одному матеріалі можна поєднати, але обов’язково доповнити експертним аналізом. 

Якщо кандидат має політичний бекґраунд, важливо проаналізувати виконання його минулих обіцянок. Часто політики перебільшують власні заслуги або приписують собі заслуги інших людей, а невиконання обіцяного пояснюють нездоланними перепонами. 

Приклад: Перед початком президентської кампанії 2019 року лідер Радикальної партії Олег Ляшко, який мав намір брати участь у виборах, укотре підняв питання мораторію про продаж орних земель. Він стверджував, що ініціював цей мораторій. Тоді як насправді мораторій діє з 2002 року, коли ВР ухвалила зміни до перехідних положень нового Земельного кодексу. По завершенні дії першого мораторію парламент кілька разів продовжував її. Олег Ляшко ініціював одне з продовжень — 2016 року. Натомість серед тих, хто ініціював останнє дворічне продовження мораторію 2017 року, Ляшка не було

Журналістам потрібно бути дуже обережними із критикою та звинуваченнями, які озвучують кандидати чи їхні представники на адресу конкурентів. Якщо факти, які вони озвучують, не мають документального підтвердження або підмінені оцінками, їх не слід поширювати. Та навіть у разі, якщо докази є, потрібно обов’язково надавати слово звинуваченому. 

 

Андрій Куликов про те, чому журналістам варто особливо пильно первіряти інформацію під час виборів

Це ж стосується анонімного компромату, що вкидається в інформаційний простір, аби скомпрометувати учасників виборчих перегонів. Під час виборів 2019 року «чорнуху» масово поширювали проти Володимира Зеленського, Петра Порошенка, Святослава Вакарчука та інших. 

Іноді з кандидатам стаються неприємні речі — вони потрапляють у дорожньо-транспортні пригоди, зазнають нападів чи пограбувань абощо. Зазвичай політики звинувачують у тому, що з ними відбувається, політичних опонентів, часто не надаючи жодних доказів і не називаючи імен. Поза тим така анонімна «чорнуха» працює — виборці самі домислюють, кому міг бути вигідним замах на політика. 

Приклад: під час парламентської кампанії 2019 року у Первомайську Миколаївської області знайшли застреленим кандидата в народні депутати від «Опозиційного блоку» Василя Мосякіна. Проросійські медіа негайно запідозрили в убивстві конкурентів. Хоча правоохоронці назвали причиною смерті самогубство. 

Особливо складна ситуація з висвітленням виборчої кампанії кандидатів, які є представниками чинної влади — державними службовцями, депутатами або головами місцевих рад. Адже їхнє становище дає їм порівняно більші можливості для агітації та самопіару. 

Закон «Про вибори президента України» чітко регламентує, що «До передвиборної агітації не відносяться офіційні повідомлення в період виборчого процесу (без коментарів, які можуть мати агітаційний характер, а також відео-, аудіозаписів, кінозйомок, фотоілюстрацій) про дії кандидатів на пост Президента України, пов’язані з виконанням ними посадових (службових) повноважень, передбачених Конституцією України або законами України». Водночас законодавство забороняє брати участь у передвиборчій агітації «органам виконавчої влади, органам влади Автономної Республіки Крим та органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам і судам, їх посадовим і службовим особам у робочий час (крім випадків, коли відповідна особа є кандидатом на пост Президента України)»

Ці пункти дають політикам і чиновникам, які балотуються на пост президента, індульгенцію на використання службового становища для агітації. Будь-яка робоча поїздка, зустріч, нарада або засідання є нагодою похвалити себе, озвучити свої обіцянки та потрапити в новини. На президентських виборах 2019 року президентським становищем, за даними моніторингу «Детектора медіа», зловживав чинний на той час президент Петро Порошенко, а на парламентських — прем’єр-міністр Володимир Гройсман. 

Приклад: У березні 2019 року, під час президентської кампанії, громадянська мережа «Опора» повідомила, що у Білій Церкві роздають мешканцям карту міста з позначеними об’єктами, будівництво яких мають профінансувати у 2019-2021 роках. На карті було зазначено, що будівництво — ініціатива Ради регіонального розвитку, дорадчого органу при президентові. І це не єдиний приклад використання Ради регіонального розвитку для агітації: чинний президент і кандидат Петро Порошенко, замість проводити звичайну агітаційну кампанію в регіонах, надавав під час кампанії перевагу «робочим поїздкам» із проведенням засідання цієї ради в різних регіонах. Його виступи, що транслювались онлайн та подекуди на місцевих телеканалах, були фактично агітаційними. 

Висвітлення в новинах нарад, засідань та інших протокольних заходів, які самі по собі не є важливими для аудиторії подіями, журналісти називають «паркетом». Перед виборами в паркетних новинах часто чуємо, що прем’єр-міністр узяв щось на особистий контроль, зобов’язав перевірити, доручив створити робочу групу… Більшість такої інформації не несе жодної користі глядачеві, а отже, не є новиною. Здебільшого дії та ініціативи, ретельно описані та висвітлені в паркетних матеріалах, не мають жодних результатів. 

Яскравим прикладом є висвітлення у теленовинах діяльності попереднього прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. 

Навіть під час парламентської кампанії 2019 року, будучи кандидатом у народні депутати та лідером партії, яка брала участь у виборах, Гройсман щодня з’являвся в сюжетах про ініціативи та засідання уряду. При цьому він ділився планами на найближчі роки, які могли би бути втілені лише за умови, що Гройсман залишиться при владі (чого, як відомо, не сталося). 

Якщо чиновник або політик, що бере участь у виборах, вчиняє важливу для суспільства дію — ухвалює рішення, подає до суду, вносить до парламенту законопроєкт, — це слід висвітлювати в новинах, але обов’язково балансувати думкою опонентів чи критиків (якщо вони є). А також доповнювати експертною думкою і з’ясовувати, чи справді те, що робить політик, є його заслугою та відповідальністю. 

Приклад: на парламентських виборах 2014 року тогочасний народний депутат від Партії регіонів Іван Фурсін балотувався на мажоритарному окрузі, розповідаючи виборцям, як ремонтував школи й дитсадки, а також робив інші добрі справи на Одещині. Зрештою він таки був обраний. 

 

Та невдовзі з’ясувалося, що значна частина досягнень, які Фурсін приписував собі, є заслугою місцевої влади. 

 Особливо порожнім і некорисним для глядача різновидом «паркету» є розмаїті церемонії відкриття, перерізання стрічок, покладання квітів, закладання капсул тощо. Вони не лише не є новинами, а й не мають жодного стосунку до посадових обов’язків чиновника, політика чи місцевого депутата, який намагається в такий спосіб піаритись.

Приклад: Під час президентської кампанії 2019 року тогочасний президент України і кандидат у президенти Петро Порошенко приїхав до Тернополя. Один із місцевих каналів розповів у сюжеті про те, як президент-кандидат відвідав церкву і заспівав разом із юними тернополянами пісню Андрія Підлужного «Вставай, сонце». 

Масові урочистості можуть бути новинами, однак тоді журналісти повинні висвітлювати їх максимально повно та всебічно. Глядачі повинні дізнатися, наприклад, скільки грошей витрачено на урочистості, чи добровільною була участь «масовки» тощо. Тоді вони зможуть побачити реальну, а не сконструйовану політтехнологами картину. 

«Всі політики брешуть», – Богдан Кутєпов пояснює, як знімати «паркет» цікаво

 

Роль ЗМІ у виборчому процесі

Навряд чи хтось піддаватиме сумніву тезу, що під час чергової виборчої кампанії громадяни схиляються до того чи іншого кандидата або політичної сили значною мірою під впливом засобів масової інформації. Попри тенденцію до зниження популярності всіх українських телеканалів  , 74% опитаних назвали телебачення серед топ-джерел, з яких вони передусім дізнаються політичні новини.  Ще 27% респондентів вказали таким джерелом інтернет-ЗМІ. Це засвідчило всеукраїнське опитування громадської думки «Джерела інформації, медіаграмотність і російська пропаганда», проведене у лютому 2019 року Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення ГО «Детектор Медіа» за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії (DANIDA).  

Опитування проводилося в 110 населених пунктах у всіх областях України, окрім АР Крим. У Донецькій і Луганській областях опитування проводилися тільки на територіях, що контролюється Україною. У результаті польового етапу було зібрано 2042 анкети.

 

Своєю чергою для медіа вибори завжди були, є і залишатимуться однією з топ-тем. «Аби вибори були справді демократичними, виборці повинні отримувати достовірну інформацію, а кандидати – мати можливість доносити свою позицію до громадськості, — зазначає директор ЦЕДЕМ Тарас Шевченко.  — Тож маємо принципове питання: чи достатньо у громадян інформації, аби зробити усвідомлений вибір». (https://www.prostir.ua/?news=yak-pratsyuvaty-media-pid-chas-vyboriv-tsedem-proviv-treninh-dlya-zhurnalistiv&fbclid=IwAR1c2Ky7ulXruPvcgSZo6opHfqmjIPq2RczixXfx8UWNfjhlzyVN0PYCpQo

 

«Для журналістів же в такі моменти історії настають або «жнива», або питання серйозного особистого професійного вибору, — йдеться у посібнику «ЗМІ та вибори. Саморегуляція, безпека, закони», випущеному громадськими організаціями «Детектор медіа» та «Інститут масової інформації» . — Чи брати гроші з рук політиків, чи продовжувати чесно інформувати свою аудиторію».

На думку юриста Центру демократії та верховенства права Максима Хаврата, перший крок до висвітлення виборів — ознайомлення із законодавчою базою та порядком проведення кампанії: відколи починається передвиборча агітація, як формуються списки виборців, що таке «день тиші» тощо. Фахівець радить журналістам у будь-якій незрозумілій ситуації шукати пояснення перш за все в офіційних документах. Маються на увазі зокрема закони «Про вибори народних депутатів», «Про Центральну виборчу комісію» та розділ IV Конституції України. Стежити за ходом виборів у режимі онлайн можна на сайті Центральної виборчої комісії, де оприлюднюється великий масив даних, і вся ця інформація також є офіційною. 

Якими законами регулюються права та обов’язки журналістів до та під час виборів 

Діяльність ЗМІ у виборчому процесі регулюють зокрема норми наступних законодавчих актів:

  • Закон України «Про вибори Президента України» від 05.03.99 №474-XIV (редакція від 28.02.2019)
  • Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 17.11.11 №4061-VI (редакція від 28.02.2019)
  • Закон України «Про рекламу» від 03.07.96 №270/96-ВР (Редакція від 26.07.2018)
  • Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 №8073-X (Редакція від 22.08.2019)
  • Закон України «Про інформацію» від 02.10.92 № 2657-XII (редакція від 16.07.2019)
  • Цивільний кодекс України від 16.01.03 —№ 435-IV (редакція від 31.03.2019)

Крім законів «Про вибори народних депутатів» та «Про вибори Президента України» права журналістів під час виборчого процесу унормовуються законом «Про місцеві вибори». Положення перелічених трьох законодавчих актів щодо цього питання майже ідентичні, відзначають експерти.

Законодавство доволі чітко і в більшості випадків із конкретними термінами описує весь перебіг виборчого процесу — від проголошення Центрвиборчкомом його початку до остаточного оголошення результатів виборів. «Загалом, вирушаючи робити репортаж про будь-яку з цих подій, завжди є сенс перечитати опис процедур конкретної події у відповідному законі, — наголошується в посібнику «ЗМІ та вибори. Саморегуляція, безпека, закони». — Це буде й хорошою підказкою, на що журналісту слід звертати увагу, працюючи на місці події, й убезпечить від грубих помилок у майбутньому матеріалі».

Права і обов’язки журналістів у виборчому процесі 

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про вибори народних депутатів» та статтею 13 Закону України «Про вибори Президента України», в яких йдеться про публічність та відкритість виборчого процесу, представникам засобів масової інформації гарантується безперешкодний доступ на всі публічні заходи, пов’язані з виборами. Вони також мають право отримувати інформацію щодо підготовки і проведення виборів депутатів від виборчих комісій, органів виконавчої влади, посадових і службових осіб цих органів. 

Представники ЗМІ мають право бути присутніми — без дозволу чи запрошення — на засіданні Центрвиборчкому, однак не більше двох осіб від одного засобу масової інформації (частина 1 статті 34 ЗУ «Про вибори народних депутатів», частина 9 статті 28 ЗУ «Про вибори Президента України»). 

Представники ЗМІ також мають право бути присутніми на таких же умовах:

  • на засіданнях окружної чи дільничної виборчої комісії, у тому числі при підрахунку голосів та встановленні підсумків голосування
  • на виборчій дільниці в день голосування у приміщенні, де проводиться голосування

Водночас виборча комісія може своїм рішенням — мотивованим — позбавити журналіста права бути присутнім на засіданні, якщо він протиправно перешкоджає його проведенню (частина 11 статті 28 Закону України «Про вибори Президента України»). Таке рішення приймається не менше ніж двома третинами голосів від загальної кількості складу комісії і належним чином оформлюється. Рішення про видалення представника ЗМІ стосується саме конкретного представника, а не засобу масової інформації загалом, тому інший журналіст цього ж ЗМІ має право прибути на заміну і збирати інформацію на такій виборчій дільниці. Рішення виборчкому про видалення представника ЗМІ не можна оскаржити в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, водночас в разі його незаконності такі дії підпадають під статтю 171 Кримінального кодексу України «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів».

Юрист ІМІ Алі Сафаров наголошує: закон не визначає чітко, що розуміється під перешкоджанням проведенню засідання виборчкому, але, виходячи із загальних норм права, це дії, які унеможливлюють здійснення членами виборчих комісій передбачених законом повноважень. Зйомка дій членів виборчих комісій, зокрема заповнення документів, видавання бюлетенів тощо не є перешкоджанням, тому що не унеможливлює виконання членами виборчкомів їх обов’язків. Навіть якщо когось із членів виборчої комісії нервує наявність камери за спиною, це не причина звинуватити журналіста в перешкоджанні. Також варто пам’ятати, що закон каже саме про перешкоджання з боку журналістів під час засідання виборчої комісії, а не взагалі діяльності виборчкомів. Тобто якщо представника ЗМІ звинувачують у перешкоджанні, але водночас жодного засідання виборчої комісії не відбувалося, а відбувалося, наприклад, видавання виборчих бюлетенів, таке звинувачення не є підставою для видалення представника ЗМІ з приміщення для голосування.

Відповідно до статті 25 «Гарантії діяльності засобів масової інформації та журналістів» Закону України «Про інформацію», під час виконання  професійних обов’язків журналіст має право здійснювати письмові, аудіо- та відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів. Жодних спеціальних обмежень стосовно виборчого процесу з цього приводу в законодавстві немає, зазначають у Центрі демократії та верховенства права.  Водночас журналіст не має порушувати таємницю голосування, оскільки за це передбачена кримінальна відповідальність (стаття 159 Кримінального кодексу України). Це означає, що заборонено здійснювати фото- і відеозйомку бюлетенів, заповнених виборцем. Якщо сам виборець не заперечує проти цього, показує бюлетень у камеру чи повідомляє про свій вибір усно, журналіст може поширювати інформацію про голос виборця, але не варто це робити до закінчення голосування, адже подібна публікація може бути розцінена як порушення умов агітації.

Принагідно нагадаємо, що за два дні до дня голосування набуває чинності заборона публікувати результати соціологічних досліджень. Оприлюднення результатів пов’язаних із виборами опитувань громадської думки забороняється впродовж останніх двох днів перед днем голосування згідно зі статтею 67 закону «Про вибори народних депутатів України» та статтею 56-6 закону «Про вибори президента України». 

Незайвим буде, думаємо, нагадати також, що, відповідно до тієї ж 67 статті закону «Про вибори народних депутатів України», інформаційні агенції, засоби масової інформації, поширюючи підсумки пов'язаного з виборами опитування громадської думки зобов'язані зазначати повну назву організації, яка проводила опитування, замовників дослідження, а також час його проведення, територію, яку воно охоплювало, розмір та спосіб формування соціологічної вибірки опитаних, метод опитування, точне формулювання питань, можливу статистичну похибку. Попри те, що про цю вимогу постійно нагадується, не всі ЗМІ вважають за потрібне її дотримуватися, про що йтиметься далі.  

До слова, псевдосоціологія від ненадійних або ангажованих політологів була однією з маніпулятивних технік, до яких вдавалися деякі телеканали під час виборів. Як засвідчив моніторинг шести вітчизняних інформаційних каналів, який проводив «Детектор медіа» під час обох цьогорічних виборчих кампаній, на каналах «112» та NewsOne впродовж президентської кампанії не раз наводилися дані соціологічних досліджень «Інституту аналізу та прогнозування» спільно з аналітичною групою «Соціопрогноз».  Ці «соціологічні дані» дивним чином «поліпшували» президентські рейтинги кандидата від Опозиційної платформи «За життя» Юрія Бойка. Так само «домальовувала» показники Бойку, навіть часом виводячи його на друге місце після Зеленського, репрезентована каналом NewsOne «соціологія» «Фонду ініційованих проектів». Прямий канал періодично «підвищував» показники Петра Порошенка за допомогою даних «міжнародної фірми» «Greenberg Quinlan Rosner». А на 24 каналі наводили «соціологію» від агенції «Fama», яку пов’язують із власником каналу — львівським мером Андрієм Садовим.  

Більшість каналів використовували також маніпулятивні бліц-опитування людей на вулиці. Звісно, такі бліц-опитування не відображають реальної картини розподілу думок у суспільстві, але для пропагандистів чи піарників певних політсил це спосіб згодувати аудиторії той чи інший висновок. Наприклад, у програмі «Голос народу» на «112 Україна» ведуча Тетяна Іванська на підставі бліц-опитування «які проблеми вас турбують найбільше?» резюмує: «Ну ось ми почули думки людей, почули голос народу з різних куточків країни, що все-таки хвилює людей. І що цікаво, справді усі куточки нашої країни, крім окупованих територій, але про мову питання ніхто не підняв. Турбують зарплати, турбують якісь ремонти, турбує, щоб закінчилася війна, але не турбує питання мови». У «Епіцентрі української політики» на каналі NewsOne при обговоренні теми мовного закону та ставлення до нього учасників перегонів В’ячеслав Піховшек посилався аж на два маніпулятивних бліц-опитування: у Маріуполі і на Закарпатті у людей запитали, чи знають вони українську мову. Відповіді було підібрано таким чином, щоб показати, що ні там, ні там української мови майже ніхто не знає, бо в Маріуполі, мовляв, усі спілкуються російською, а на Закарпатті — російською і угорською…

Усі шість каналів проводять під час ефіру і маніпулятивні телефонні опитування телеглядачів, у яких зазвичай ставляться запитання, емоційно прив’язані до теми обговорення у студії. Але лише на каналі «Еспресо», наводячи підсумки цих голосувань, ведучі наголошують, що це «думка глядачів каналу».

Відповідно зокрема до статті 70 закону «Про вибори народних депутатів України», передвиборна агітація закінчується о 24-й годині останньої п’ятниці перед днем голосування. Останній день перед днем голосування має неофіційну назву «день тиші». У цей день забороняється також проведення масових акцій (зборів, мітингів, походів, демонстрацій, пікетів) від імені партій та кандидатів, а також публічні оголошення про підтримку партією чи окремими кандидатами у депутати проведення концертів, вистав, спортивних змагань, демонстрації фільмів та телепередач чи інших публічних заходів. 

Аналогічні обмеження діють і під час президентської виборчої кампанії. 

Проте цього року було, певне, встановлено своєрідний рекорд: у «день тиші» 20-21 липня поширювали виборчу агітацію 17 телеканалів і 11 радіостанцій. Це показали результати моніторингу, який розглядали на засіданні робочої групи з нагляду за дотриманням медіа виборчого законодавства при Нацраді 1 серпня.  Законодавство за день до виборів порушили інформаційно-розважальні телеканали «Інтер», «Україна», «1+1», «Новий канал», НЛО.TV, «2+2», інформаційні телеканали Прямий, «112 Україна», «Еспресо», 5 канал, ZIK, Rabinovich.TV, NewsOne, «Громадське ТБ», «Всі новини», ЧП.Info, Maxxi ТВ, а також загальнонаціональні радіоканали «Мелодія», «Ретро ФМ», «Промінь», «Хіт ФМ», «Русское радио», «Країна ФМ», «Українське радіо», «Перець ФМ», «Шансон», «Люкс», «Наше радіо». За словами голови робочої групи, заступниці голови Національної ради Уляни Фещук, якщо на телеканалах це були сюжети з ознаками їх замовності, то на радіостанціях звучало багато пісень у виконанні кандидатів у народні депутати, зокрема транслювалися пісні гурту «Океан Ельзи», який очолює Святослав Вакарчук, лідер партії «Голос», і Михайла Поплавського, лідера «Аграрної партії». Тобто «день тиші» вийшов доволі гучний… 

Йшлося на цьому засіданні робочої групи Нацради і про порушення при поширенні результатів пов’язаного з виборами опитування громадської думки, зокрема відсутність необхідної інформації про опитування. На телеканалі UA:Перший у передачі «Доброго ранку, країно!» з 2-го до 17 липня зафіксовано 12 фактів порушення. На телеканалі «Еспресо» з 8-го до 13 липня експерти зафіксували 8 порушень, на Прямому каналі з 8-го до 10 липня – 6 фактів, на 5 каналі з 4-го до 5 липня – 4 порушення, на «1+1» з 5-го до 16 липня – 3 факти порушення, на ICTV з 12-го до 17 липня – 2 порушення. Низку порушень медіаексперти зафіксували і на радіо. Під час оприлюднення результатів інтерактивного голосування на деяких телеканалах не було відповідної плашки, яка б інформувала глядачів, що опитування не репрезентативне. Такі порушення були зафіксовані на телеканалах «Україна» (12 липня 5 порушень) та ICTV (з 8-го до 16 липня – 4 порушення).

Усупереч законодавству телеканали оприлюднювали результати опитувань громадської думки перед днем голосування: на телеканалі «Україна» 19 липня зафіксовано 4 порушення, на UA:Перший та «Інтер» по одному порушенню. Як то кажуть, закони не писані? 

Йдемо далі. Відповідно зокрема до статті 12 закону України «Про вибори Президента України» журналісти і засоби масової інформації не є суб’єктами виборчого процесу. Це означає, що представники ЗМІ не можуть подавати заяви та скарги щодо перебігу виборів, навіть якщо бачать порушення виборчого законодавства, — вони можуть лише привернути до цього факту увагу членів виборчкомів, довірених осіб кандидатів, офіційних спостерігачів. Журналісти також не можуть підписувати документи виборчих комісій, складати протоколи тощо. Завданням журналістів є саме фіксація перебігу голосування (без порушення таємниці голосування), засідань виборчих комісій, ситуації навколо приміщень для голосування тощо. Журналісти можуть підписувати акти щодо порушень, протоколи тощо лише як громадяни-свідки, а не як представники ЗМІ. 

Підтвердження статусу журналіста 

Для використання встановлених гарантій журналісту варто буде підтвердити свій статус  «представника засобу масової інформації». Підтвердженням такого статусу може бути:

  • редакційне посвідчення
  • посвідчення журналіста, видане Національною спілкою журналістів України (НСЖУ)
  • посвідчення журналіста, видане Національною медіа-профспілкою України (НМПУ)
  • прес-карта інших журналістських організацій

Водночас у законодавстві йдеться не про журналістів, а саме про представників засобів масової інформації. Такими представниками можуть бути і оператори або інші технічні працівники, навіть якщо їхні посади не належать до журналістської професії відповідно до класифікатора професій. Законодавство також не передбачає зразка документа, що посвідчує статус журналіста або іншого представника ЗМІ, тож такі документи можуть мати різний вигляд, і невідповідність форми такого документа не може бути підставою для відмови журналісту виконувати свою професійну діяльність на виборчій дільниці.

Автори посібника «ЗМІ та вибори. Саморегуляція, безпека, закони» вважають, що вододілом між реальною журналістикою та звичайним створенням і поширенням інформації для необмеженого кола осіб може стати дотримання професійних стандартів, але в контексті виборчого процесу до уваги береться передусім формальний журналістський статус і те, яке визначення терміна «журналіст» наявне в законодавстві. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» дає наступне визначення: «Телерадіожурналіст — штатний або позаштатний творчий працівник телерадіоорганізації, який професійно збирає, одержує, створює і готує інформацію для розповсюдження» (стаття 1). Такі ознаки, як збір, створення й підготування інформації до поширення в ЗМІ, перебування журналіста в трудових (у штаті) чи інших договірних відносинах зі ЗМІ, притаманні й визначенням терміна «журналіст» в законах «Про пресу», «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів». У визначенні професійної діяльності журналіста, яке кілька років тому було додано до Кримінального кодексу, до класичних ЗМІ прирівняно Інтернет. Щоправда, у практичній діяльності правоохоронних органів із таким прирівнянням виникають проблеми.

У виборчому процесі журналіст вступає у відносини з його суб’єктами переважно на етапі збору/отримання інформації, коли питання дотримання професійних стандартів зазвичай не є настільки критичним, як на етапі створення та поширення інформації, тому всі, хто має документи, які підтверджують журналістський статус, і займається збором інформації, однозначно можуть вважатися журналістами. Хоча такий статус особи може не отримати в подальшому підтвердження, якщо з’ясується, наприклад, що збір інформації здійснювався не для ЗМІ, а для штабу певної політсили, хоча особа і мала журналістське посвідчення.

Дотримання журналістських стандартів та обмеження для ЗМІ

Виборче законодавство зобов’язує журналістів висвітлювати хід підготовки і проведення виборів об’єктивно, поширювати повідомлення про перебіг виборчого процесу, події, пов’язані з виборами, базуючись зокрема на об’єктивності інформації. Однак визначення поняття «об’єктивність інформації» у законах відсутнє, що дозволяє кожному тлумачити його на власний розсуд. Це стосується і вимоги щодо «неупередженості».

Водночас в обох законах, як відзначають автори посібника «ЗМІ та вибори. Саморегуляція, безпека, закони», вибірково згадуються деякі зі стандартів журналістики, зокрема достовірність, точність, повнота і збалансованість. «Якщо додати до цього стандарти оперативності, відокремлення фактів від думок і доступності подачі інформації, отримуємо повний список законів професії, за якими має працювати будь-який журналіст і будь-яка редакція. І висвітлення передвиборчих кампаній і виборів не є якимось тематичним винятком, — йдеться в Посібнику. — Навпаки, це тематика, де нехтування журналістами професійними стандартами може дуже дорого коштувати суспільству».

Отже, обов’язками ЗМІ при висвітленні виборчого процесу є:

  • об’єктивність (у вітчизняній практиці об’єктивність можна трактувати щонайменше як антонім до суб’єктивності, упередженості, яка може виявлятися в просуванні певного погляду, що зрештою може призвести до порушення інших вимог — щодо повноти та збалансованості інформації
  • достовірність (вказування джерел інформації та перевірка їх)
  • повнота (інформування про всі вагомі аспекти питання, яке висвітлюється)
  • точність (адекватне відтворення кожного зі вказаних аспектів)
  • неупередженість (ненадання переваги (або навпаки) якомусь із героїв сюжету).

Збалансованість згадується лише в законі про парламентські вибори, — її слід розуміти як обов’язок подати у матеріалах, які стосуються конфлікту або розбіжностей щодо певних питань, у достатньому обсязі погляди всіх зацікавлених сторін. Крім того, ЗМІ мають збалансовано висвітлювати коментарі всіх партій та кандидатів щодо подій, пов’язаних із виборами (ч. 3 ст. 56-6 закону «Про вибори Президента», ч. 3 ст. 66 закону «Про вибори народних депутатів»). 

Водночас жоден закон не змушує інформаційні редакції висвітлювати події, пов’язані з усіма без винятку кандидатами на посаду президента чи в депутати по мажоритарному округу, чи з усіма партіями, що йдуть на вибори. Зважаючи на велику кількість кандидатів-мажоритарників та партій під збалансованістю вочевидь мається на увазі не арифметична рівність часу або друкованої площі, а корелювання обсягу уваги ЗМІ до кандидата чи партії з рівнем його електоральної підтримки. Тобто чим вищий наразі рейтинг, тим більше уваги ЗМІ варто приділити цій партії чи кандидату, водночас не позбавляючи певної уваги тих, у кого рейтинг нижче статистичної похибки. Оцінювати рейтинг варто за результатами усереднених даних соціологічних компаній з надійною репутацією.

Звісно, редакції самі обирають, кому приділяти увагу, кому — ні. Часто-густо кількість уваги до конкретних кандидатів чи партій диктується журналістам власником мас-медіа, виходячи з його політичних уподобань та домовленостей із політиками або ж приналежності до певної політичної сили.  

Приміром, під час парламентської кампанії Прямий канал запрошував до себе здебільшого представників попередньої влади і, відповідно, просував тези щодо того, що в політиці важлива не лише молодість, а й досвід, що в команді Зеленського буцімто панує хаос, а Петро Порошенко насправді був героєм. Якщо вірити окремим гостям Прямого, то наша держава вже обігнала Грузію за рівнем реформ, а екс-президент програв вибори, «бо думав про Україну». 

На каналах «112» та NewsOne журналісти та політики розлого розповідали про електоральні успіхи «Опозиційної платформи — За життя», прогнозуючи друге місце партії на виборах та спікерство для члена «опозиційного табору». Не забували і критикувати «попередників», нав'язуючи думку, що останні п'ять років в Україні панував тоталітарний «режим Порошенка».

Загалом «правильний» підбір гостей студій є основним способом просування різноманітних маніпуляцій. На каналах «112 Україна», NewsOne і Прямий саме «правильні» гості озвучували необхідні піарівські або пропагандистські тези. Ведучі їм у цьому не заважали, ба навіть допомагали.  

На телеканалі ZIK на початку червня взагалі вдалися до відвертого чорного піару, пустивши в ефір програму, жанр якої не піддається визначенню, під назвою «“Таємниці Ратуші: початок”. Таємниці львівського мера Андрія Садового». Глядачі могли дізнатися, що Садовий начебто сепаратист, який працює на московських кураторів, ставить на посади кумів, заробляє на туристах, веде тоталітарну внутрішньопартійну політику та навіть ходив на день народження до Януковича…

Та повернемося до виборчого законодавства. Закони містять також перелік обмежень для ЗМІ, дія всупереч яким вважається порушенням виборчого законодавства. У Законі «Про вибори Президента України» це норми статті 64, у Законі «Про вибори народних депутатів» — статті 74. Вони зокрема передбачають:

  • заборону на поширення в будь-якій формі матеріалів, що містять заклики до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення
  • заборону переривати передачі передвиборчих програм рекламою товарів, робіт, послуг та іншими повідомленнями, розміщувати політичну рекламу в одному блоці з комерційною чи соціальною рекламою, використовувати в комерційній та соціальній рекламі прізвища (портрети) кандидатів, назви чи символіку партій
  • заборону поширювати завідомо неправдиві, недостовірні чи наклепницькі відомості про кандидата, партію (неправдивість відомостей має бути очевидною або встановленою судом)
  • заборону місцевим/регіональним комунальним теле- і радіоканалам перекривати своїми передачами передвиборчі програми, агітацію кандидатів і партій, які транслюються на загальнонаціональних каналах
  • заборону поширювати інформацію про результати соціологічних опитувань упродовж останніх двох днів перед днем виборів та днем повторного голосування
  • заборону оприлюднювати в день виборів результати екзит-полів до закінчення голосування
  • заборону впродовж 10 хвилин (на президентських виборах — 20 хвилин) до і після теле-, радіотрансляції передвиборчої агітаційної теле-, радіопрограми партії, кандидата в будь-якій формі коментувати чи оцінювати зміст передвиборчої агітаційної програми, дії партії, кандидатів у депутати, давати будь-яку інформацію щодо кандидата в президенти на тому ж каналі мовлення (ч. 9 ст. 72 закону про парламентські вибори, ч. 5 ст. 61 закону «Про вибори Президента»).

Резюмуючи, зазначимо, що моніторинг «Детектора медіа» засвідчив порушення стандарту балансу думок у гостьових студіях і ток-шоу, адже гості представляли не всі політичні табори. Не краще справи і з дотриманням стандарту достовірності подачі інформації. Час від часу порушувався також стандарт точності інформації — як ведучими, так і гостями. Наведені гостями неправдиві факти чи твердження ведучі не уточнюють або не ставлять принаймні під сумнів, тож озвучені хибні заяви гостей не спростовуються, неточна інформація звучить з ефірів як нібито правдива, і в подальшому інші гості ток-шоу вже посилаються на неї, як на правдиву. Майже всіма ведучими і авторами сюжетів на шести інформаційних каналах порушувався і стандарт відокремлення фактів від думок.

Спостерігалися, на жаль, і речі, які навіть суб’єктивністю назвати важко . Наприклад, ведучий програми «Поярков News» на Прямому неодноразово дозволяв собі висловлювання просто за гранню добра і зла. 

 

Законодавство щодо політичної реклами і агітації

Політичною рекламою, відповідно до ч. 3 ст. 68 Закону «Про вибори народних депутатів», є «розміщення або поширення матеріалів передвиборної агітації за допомогою рекламних засобів». Тобто це агітація, якщо вона проводиться рекламними засобами. Фактично політична реклама є різновидом агітації. 

За словами юриста Центру демократії та верховенства права Ігоря Розкладая, передвиборча реклама та агітація можливі у різних формах: це не лише білборлди, сітілайти, мітинги, але й, до прикладу, концерти та розважальні заходи на підтримку політиків тощо. Дозволена не лише агітація за кандидата, а й заклики до виборців не голосувати за будь-кого. На думку експерта, для медіа це проблемне питання, адже ЗМІ у своїх аналітичних матеріалах також дають оцінку політикам та їх програмам, можуть відзначати позитивні кроки, або критикувати за популізм тощо. Пан Розкладай радить журналістам дотримуватися балансу думок, убезпечившись таким чином від звинувачень у агітації за певну політсилу. Загалом же телерадіоорганізації зобов’язані дотримуватися базових професійних стандартів та вільно обговорювати вибори. В ідеалі. Насправді ж, як видно з наведених вище прикладів, часто-густо усе відбувається з точністю до навпаки. 

Водночас деякі законодавчі норми потребують, вважає фахівець, змін. Наприклад, заборона за 10 хвилин до та після передвиборної агітації обговорювати програми і кандидатів накладає певні обмеження на випуски новин, які йдуть слідом за рекламою. Одна з найбільших проблем стосується дебатів, які вважаються формою агітації, що вкрай ускладнює їх проведення. «Дебати – це класична форма, у якій медіа встановлюють правила, це можливість для експертів поставити питання кандидатам. Важливо, щоб медіа мали право проводити їх за власні кошти», – переконаний пан Розкладай. Під час президентської кампанії 2019 року дебати Володимира Зеленського та Петра Порошенка на стадіоні «Олімпійський» стали великою подією, до якої тривалий час була прикута увага як медійного середовища, так і всієї країни. 

Виборче законодавство також не відображає змін, які відбулися в інформаційному полі з появою соціальних мереж. Тим часом певні тенденції, зокрема збільшення в соцмережах рекламних обсягів, вочевидь, потребують унормування. 

У журналістському середовищі для позначення прихованої, немаркованої, всупереч вимогам законодавства, реклами, існує термін «джинса». Її розміщення є порушенням закону й обманом читацької або глядацької аудиторії, яка сприймає таку інформацію як більш об’єктивну й відсторонену, ніж є насправді. Це може бути, наприклад, стаття про кандидата у президенти, оплачена не з виборчого фонду кандидата, опублікована без маркування і розміщена не в розділі реклами. «Джинсою», особливо під час виборчих кампаній, грішать чимало інтернет-ЗМІ, але не гребують й інші ЗМІ , цьому явищу присвячено низку окремих досліджень

Автори посібника «ЗМІ та вибори. Саморегуляція, безпека, закони» рекомендують журналістам, які висвітлюють партійні з’їзди, збори чи конференції, на яких партійці зокрема визначаються зі своїми кандидатами тощо, максимально уникати елементів, які містять у собі агітаційну складову (прямі чи приховані заклики голосувати за партійні списки чи за кандидатів від партії). Слід також обережно працювати з картинкою (і фото, й відео), особливо ж із загальними планами, де в кадр можуть потрапляти елеме

Цитуючи фрагменти промов і синхрони учасників процесу, варто звертати особливу увагу на те, чи не звучить у них критика або звинувачення на адресу політичних опонентів чи державних інститутів. Якщо така критика або звинувачення є, і без їх цитування звіт про подію не буде повним, слід подбати про баланс думок і надати об’єктам критики слово у відповідь. Його не обов’язково вставляти в сам репортаж про подію, щоб не порушувати драматургію, — можна подавати окремо наступним за версткою.

До речі, у посібнику «ЗМІ та вибори. Саморегуляція, безпека, закони» як журналісти-початківці, так і досвідчені медійники знайдуть відповіді на практичні й специфічні запитання, які ставить перед журналістом передвиборча тематика, з точки зору дотримання стандартів професії. У посібнику містяться поради, на що варто звертати увагу для того, щоб матеріали про вибори залишалися справжньою журналістикою, а не свідомою чи несвідомою агітацією «за» чи «проти» когось із кандидатів, або маніпуляціями.

Корисні посилання

Закон України «Про вибори народних депутатів України»
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4061-17 

Закон України «Про вибори президента України»
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/474-14 

Закон України «Про інформацію» 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 

Закон України «Про телебачення і радіомовлення»
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3759-12 

Закон України «Про рекламу» 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/270/96-%D0%B2%D1%80 

Закон України «Про Центральну виборчу комісію»
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1932-15 

Кодекс України про адміністративні правопорушення
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 

Цивільний кодекс України
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 

Посібник «ЗМІ ТА ВИБОРИ. САМОРЕГУЛЯЦІЯ, БЕЗПЕКА, ЗАКОНИ»
ЗАВАНТАЖИТИ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ПОСІБНИКА МОЖНА ЗА ПОСИЛАННЯМ

Як закон регулює інформаційне забезпечення виборів у медіа
https://vybory.detector.media/2019/06/14/yak-zakon-rehulyuje-informatsijne-zabezpechennya-vyboriv-u-media/ 

Журналісти в день виборів – правовий аспект
https://imi.org.ua/articles/zhurnalisty-v-den-vyboriv-pravovyy-aspekt-i54 

Які права гарантуються журналістам у виборчому процесі?
https://cedem.org.ua/consultations/yaki-prava-garantuyutsya-zhurnalistam-u-vyborchomu-protsesi/?fbclid=IwAR3wOuEWiqMhyeKdMRMk1IITKTZU3lwkp4xG18sINoDP5q1855IRz3MDfCc

Яким чином журналіст може підтвердити свій професійний статус?
https://cedem.org.ua/consultations/yakym-chynom-zhurnalist-mozhe-pidtverdyty-svij-status/ 

Контакти громадських медійних організацій

Детектор Медіа

https://detector.media/ 
Голова ГО «Детектор медіа», шеф-редакторка порталу «Детектор медіа» — Наталія Лигачова 
Адреса: 04071, м. Київ, пров. Ярославський, 7/9, оф. 10.
Тел.: +38 (044) 290-82-76
Email: info@detector.media

Інститут масової інформації

http://imi.org.ua/ 
info@imi.org.ua
(050) 44-77-063
📩 Київ, вул. Пушкінська, 39, оф. 19 

Центр демократії і верховенства права (ЦЕДЕМ)

https://cedem.org.ua/ 
Адреса: вул. М. Заньковецької, 3/1, оф. 12, м. Київ, 01001
Tел: +380 (44) 496 05 80 
Факс: +380 (44) 496 05 80
E-mail: info [at] cedem.org.ua

ГО «Інтерньюз-Україна»

http://internews.ua/ 
Адреса: вул. Ризька 15, м. Київ, Україна, 04112
Телефон: (044) 458 44 37,  (044) 458 44 38 
E-mail: info@internews.ua

Реанімаційний Пакет Реформ

Київ, вул.Ольгинська, 6, 2 поверх, оф. 21
Телефон: +38 067 401 20 48
Email: platforma.reform@gmail.com

ГО «Платформа прав людини»

https://www.ppl.org.ua/ 
Юридична адреса: 03115, Київ, проспект Перемоги, 91
+38 (044) 331-331-9
+38 (097) 425-49-48
Email: info@ppl.org.ua

Інститут розвитку регіональної преси

https://irrp.org.ua/ 
+38-067-547-22-33, +38-067-234-42-16
irrp.org.ua@gmail.com 

 

Академія Української преси  

http://www.aup.com.ua/ 
Адреса поштова:
04208 Київ, вул. Василя Порика, 11-а, оф. 56
Адреса фактична:
Київ, вул. Січових Стрільців, 37-41, 7 поверх, офіс 720, кімната 2, 04053
Тел.: (+38 044) 223 73 11