Від рупорів влади до ефективних комунікаторів громади

Три роки тому в Україні було 760 друкованих видань, що належали органам виконавчої влади та місцевого самоврядування. Ці видання виходили бюджетним коштом, часто не маючи жодної мотивації для пошуку інших способів отримання доходу. Вони також не мали мотивації для розвитку, вдосконалення й осучаснення, бо єдине, чого від них зазвичай вимагали засновники, — піар та висвітлення в позитивному ключі. Вони пишалися столітньою історією, але не мали майбутнього в сучасному світі. Реформа друкованих ЗМІ дає їм шанс перетворитися на фінансово незалежні видання, що самі визначатимуть свою редакційну політику та працюватимуть в інтересах читачів, а не чиновників або місцевих депутатів. Адже медіа не повинні служити владі.

Роздержавлення преси — одне із зобов’язань перед Радою Європи, які Україна взяла на себе ще 2005 року. За законом, 1 січня 2019 року в Україні не має залишатися друкованих ЗМІ, що мають у засновниках органи державної влади чи місцевого самоврядування. Наслідки торкнуться мільйонів людей, які читають районні та комунальні газети, й тисяч працівників редакцій цих видань.

Центр демократії і верховенства права разом із Музеєм-архівом преси створили віртуальний «Зал комунальної преси», де зібрані всі дані про комунальні та державні друковані ЗМІ, що мають бути реформовані.

 Скріншот з сайту "Зала комунальної преси"

Закон України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» Верховна Рада ухвалила 24 грудня 2015 року, а чинності він набув 1 січня 2016-го. На те, щоби вивести з числа засновників органи влади й перереєструватися, виданням давали три роки. Рішення про це мали разом прийняти засновники і трудовий колектив, який протягом трьох місяців після початку дії закону мав визначитися зі способом реформування та повідомити його засновникам. Засновники впродовж місяця мають поінформувати про спосіб реформування Держкомтелерадіо та Міністерство юстиції.

Газети й журнали, які до кінця 2018 року не реформуються, втратять державну реєстрацію й, отже, право на вихід, пояснює заступниця шеф-редактора онлайн-видання «Детектор медіа» та членкиня громадської ради при Комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Світлана Остапа. Втім, у середині грудня 2018 року лише 336 із 760 державних і комунальних видань завершили перереєстрацію.

«Частина не реформувалася через небажання самих редакторів і колективів щось змінювати. Вони чекали другого етапу реформування, сподіваючись, що все загальмується й розсмокчеться. Інші не реформувалися, бо місцеві ради до березня 2016 року не ухвалили рішення про вихід зі співзасновників. Державні адміністрації зробили це масово, а ради зволікають. Ще частина у процесі оформлення документів»

Світлана Остапа

Окремий спосіб реформування передбачений для видань міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Вони перетворяться на офіційні друковані видання, які з 1 січня 2019 року позбудуться статусу ЗМІ. Це означає, що ці видання не використовуватимуть творчої праці журналістів і не публікуватимуть реклами, а міститимуть лише інформацію, яку вимагає публікувати закон. Установа, що готуватиме таке видання, не матиме статусу редакції, а працівники — журналістів.

Богдан Червак, перший заступник голови Державного комітету телебачення і радіомовлення про фінальний етап реформи

 8 червня 2017 року у ВР зареєстрували законопроект про внесення змін до закону про реформування, підготовлений експертами Центру демократії та верховенства права, ОБСЄ, Української асоціації медіабізнесу та Платформи прав людини у співпраці з Держкомтелерадіо та робочою групою при Комітеті свободи слова та інформації. Він мав усунути лазівки, за допомогою яких органи влади блокують роздержавлення газет. Парламент відхилив проект.

2018 року з’явився новий законопроект, який пропонував внести зміни щодо строку прийняття рішення про реформування, встановити мораторій на відчуження майна, що перебуває на балансі редакцій, передбачав додаткові механізми захисту прав трудових колективів, які бажали реформуватися, однак не змогли розпочати цей процес через бездіяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування тощо.

Інфографіка ЦЕДЕМ

За словами медіаюристки ГО «Платформа прав людини» Людмили Опришко, яка брала участь у підготовці проекту, його автори запропонували з 1 січня 2019 року (після завершення строку реформування) надати тим редакціям, яким перешкоджали в реформуванні, право створити юрособу з такою ж назвою, яка була до кінця 2018 року. А також дати шість місяців для реєстрації, отримання свідоцтва про реєстрацію друкованого ЗМІ й передати майно (на безоплатній основі), приміщення та земельні ділянки (на пільгових умовах як для бюджетних установ) в оренду на п'ять років. Медійні громадські організації закликали депутатів ухвалити цей закон. Проте 2 жовтня 2018 року Верховна Рада його провалила. Натомість парламент ухвалив законопроект № 6518, дозволивши газетам «Голос України» та «Урядовий кур’єр» не реформуватися. Ці видання й надалі існуватимуть як класичні ЗМІ з редакціями та журналістськими матеріалами, а контроль над ними зберігатимуть Верховна Рада та Кабінет Міністрів.

«Парламент вивів з-під реформи “Голос України” та “Урядовий кур’єр” під прикриттям необхідності їх збереження для офіційного оприлюднення законів і постанов. На мою думку, такий крок не був виправданим, — сказала в інтерв’ю “Детектору медіа” юристка Центру демократії і верховенства права Катерина Кулина, — бо суперечить духу реформи, залишаючи фінансування цих друкованих ЗМІ з бюджету. Він не враховує того, якими джерелами інформації зараз користуються громадяни, до відома яких повинні бути доведені нормативно-правові акти». Тим часом, за даними Держкомтелерадіо, станом на 1 березня 2018 року, тобто за дев’ять місяців до дедлайну, із 84 зареєстрованих державних видань незалежними стали лише вісім, тобто 9 %. Органи державної влади часто практикують примусову (чи то пак «добровільно-примусову») передплату на свої видання серед залежних від них держслужбовців і бюджетників. Припинення цієї недемократичної практики — ще один бажаний наслідок реформи друкованих ЗМІ.

Ризики

Зіскочити з голки бюджетного фінансування й вирушити в самостійне плавання — ризикований крок для друкованих видань. Ані ситуація на українському ринку, ані тенденції у світі загалом не є сприятливими для паперової преси. Навіть попри те, що районні та міські газети часто мають сталу аудиторію та є чи не єдиними медіа на території, де виходять, без бюджетних дотацій їм важко буде виживати. Водночас утримання майже восьми сотень державних і комунальних ЗМІ коштувало великих грошей бюджету. Й ці витрати приносили мало користі платникам податків, адже газети працювали передусім в інтересах органів влади.

Деякі органи виконавчої влади та місцевого самоврядування затялися і фактично заблокували роздержавлення видань, засновниками яких були. Можна припустити, вони розраховували на те, що реформа провалиться або ж обіцяні негативні наслідки для тих видань, які не перереєструються, 1 січня 2019 року не настануть.

Не сприяло реформі й підвищення вартості друку, паперу й тарифів на доставку преси. Державний комітет телебачення і радіомовлення пропонував Міністерству фінансів внести до бюджету на 2018 рік підтримку реформованих ЗМІ, але Міністерство не відреагувало. На думку голови Держтелерадіо Олега Наливайка, головним ворогом реформи є саме економічна скрута у країні та проблеми в галузі, а також зниження попиту на друковані медіа, що загрожує перспективам газет як самостійних медіаорганізацій.

Міжнародний досвід

У європейських країнах, які належали до так званого соцтабору, роздержавлення газет пройшло ще у 1990-х. Катерина Кулина з Центру демократії та верховенства права каже, що державна друкована преса не потрібна для оприлюднення офіційної інформації. Наприклад, у Франції всі нормативно-правові акти публікуються в Офіційному журналі Французької Республіки (Journal official de la République française), який із 1 січня 2016 року існує лише в електронному вигляді. Кожен має вільний доступ до законодавства й судових рішень через пошук у базі за датою, видавцем, видом документа тощо. Документи доступні кількома мовами. Аналогічний сервіс є у Великій Британії. Польща створила онлайн-базу офіційних документів ще в кінці 1990-х.

У деяких країнах нормативно-правові акти публікуються в офіційних бюлетенях, як-от видання всіх актів Конгресу за сесіями у Сполучених Штатах чи німецьке видання Bundesgesetzblatt. Але ці бюлетені не є ЗМІ.

 У Польщі наслідком ліквідації державного видавничого кооперативу «Преса-Книжка-Рух» стало те, що велику частину видань приватизували політичні партії, ще частину — французькі, норвезькі й німецькі інвестори, які запропонували польським видавцям гроші та нові технології. Частина видань швидко занепали, бо їхня аудиторія не сприйняла зміни. Врешті, якщо подивитися на найпопулярніші видання Польщі, побачимо, що серед них майже немає тих, які були приватизовані. На думку власника місцевої газети Powiatowa Єжи Камінського, причина в тому, що цим редакціям не вдалося налагодити ефективне управління. Марчін Ковальчик, головред лодзького відділу Polska Press, найбільшого видавця регіональної та місцевої преси на польському ринку, вважає, що кардинально змінити взаємини влади і преси, яка була їй підпорядкована, а після роздержавлення мусить її контролювати, не надто реально. Для переформатування стосунків із владою, які вибудовувалися роками, потрібно, щоби спочатку в місцевих медіа змінилося бачення самих себе і своєї ролі.

Проблему з доставкою преси польські видавці розв’язали, взявши цю галузь у власні руки. Більшість видавців самі розвозять пресу до точок продажу: це дозволяє їм контролювати розповсюдження й оперативніше отримувати виручку. Виправданою кількістю вважається дві газети на один кілометр дороги. Попри те, що польським газетам вигідно підвищувати кількість передплатників, які дають стабільний дохід, для них важливий і роздрібний продаж, що дозволяє відстежувати випуски й матеріали, які краще читаються, відтак і постійно поліпшувати контент.

Асоціація місцевих газет у Польщі створила спільну угоду Tygodnik Lokalny («Локальний тижневик»), яка полягає, по суті, у створенні єдиної точки входу для рекламодавців на рекламні площі 135 місцевих газет. Таким чином вигоду отримують обидві сторони, хоча потрібно, щоб уся територія країни була рівномірно покрита виданнями.

Асоціація місцевих газет також щороку проводить спеціальний конкурс для місцевої преси за сімома категоріями — спеціалізована журналістика, розслідування та журналістика впливу, репортаж, інтерв’ю, фотографія, відеоматеріал, сайт місцевої газети та суспільна або інтервенційна акція. Газета, яка здобула найбільшу кількість нагород у цих категоріях, отримує титул газети року. Для місцевих журналістів цей конкурс — велика подія. Цікаво, що ремарки журі у стилі «такий журналіст може спокійно працювати у Gazecie Wyborczej» обурюють видавців, які щиро намагаються зруйнувати стереотип, що якість журналістики залежить від місця роботи журналіста, а все центральне краще за місцеве.

Відповідальні за впровадження реформи органи влади

Кабінет Міністрів України

Прес-центр Кабінету міністрів України:
01008, м. Київ, вул. Грушевського,12/2
Тел. (044) 256-62-48
E-mail: zmi@kmu.gov.ua

Державний комітет телебачення і радіомовлення України

01001, м. Київ, вул. Прорізна, 2
Голова Комітету — Олег Наливайко
Довідка з питань реформування державних та комунальних друкованих ЗМІ
тел.: (044) 278-86-96
e-mail: oksana-zmi@comin.gov.ua
Довідка з питань взаємодії із засобами масової інформації
тел/факс: (044) 278-83-52
е-mail:  bozhko@comin.gov.ua , pr@tvradio.gov.ua

Хто й чому є опонентом реформи

Найбільше до гальмування реформи доклалися чиновники та посадовці органів місцевого самоврядування, які не хочуть втрачати медіаресурс. Деякі з них мотивують своє небажання відпускати видання у вільне плавання тим, що, мовляв, орган влади не матиме змоги інформувати громадян про результати своєї роботи. Хоча в багатьох містах і районах віддавна практикується співпраця між органами влади та приватними ЗМІ за угодою про висвітлення діяльності. А в ідеалі така угода має не бути потрібною, адже медіа самі зацікавлені в публікації тієї інформації, яка цікава аудиторії, зокрема й про роботу органів влади й місцевого самоврядування. А якщо інформація аудиторії не цікава, то й потреби в її публікації немає.

Поза тим, є й спротив самих колективів, які бояться роздержавлення та не хочуть втрачати гарантованого бюджетного фінансування, а також не готові працювати в умовах конкурентного ринку. Подекуди редакції мають міцні зв’язки з місцевими чиновниками та посадовцями органів місцевого врядування, які прагнуть зберегти. Дехто просто не уявляє, як можна працювати, не обслуговуючи інформаційні потреби влади. Дехто побоюється за інтереси аудиторії комунальних і районних газет, старших людей, які у випадку, якщо ці видання не зможуть існувати самостійно й закриються, втратять важливий для них канал інформації. Ці страхи посилюються через те, що редакції часто мають дуже приблизне уявлення про аудиторію своїх видань і про інформаційні потреби людей, які мешкають на території, де виходить газета. Наприклад, вони можуть припускати, що люди призвичаїлися до старомодного, сформованого ще в радянські часи формату й не сприймуть оновлення. Хоча успішні приклади роздержавлених та осучаснених видань спростовують ці припущення.

Також серед політиків і громадських діячів можна почути думку, що в часи інформаційної війни державі не слід випускати з рук навіть такий застарілий та неефективний інструмент впливу на громадську думку, як районні газети. Аналогічні побоювання висловлювались і щодо перетворення державного телебачення й радіомовлення на суспільне.

Держтелерадіо відстежує процес роздержавлення, щоб не дати виданням закритися, змінити призначення, мову чи тематику. Результати моніторингу можна побачити тут.

Про що варто говорити, висвітлюючи реформу

Про попередні підсумки реформи. За даними Держтелерадіо, станом на 11 грудня 2018 року реформовано 336 друкованих ЗМІ та редакцій — 316 комунальних (близько 52 % від загальної кількості видань) і 20 державних (близько 25 % від загальної кількості видань). Із загальної кількості редакцій, які працюють, приблизно у 7 % не ухвалено рішень співзасновників.

Лідерами процесу реформування є Вінницька, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Черкаська, Чернігівська області. Аутсайдерами залишилися Київська, Львівська, Одеська, Дніпропетровська, Івано-Франківська, Закарпатська області та Київ.

Як фахівці Держкомтелерадіо, так і експерти помітили закономірність: колективи редакцій комунальних ЗМІ, які отримували суттєве фінансування з місцевих бюджетів (зокрема в Закарпатській, Львівській, Київській областях), зволікали з початком процесу роздержавлення. Колективи редакцій, які й раніше обходилися без допомоги співзасновників, активно реформувалися. У Вінницькій, Миколаївській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Чернігівській, Чернівецькій областях за півроку до дедлайну майже половина редакцій комунальних видань завершила процес роздержавлення.

Голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко загалом вважає реформу такою, що відбулася. «Ми виконали зобов’язання перед Радою Європи, — зазначив Олег Наливайко в коментарі “Детектору медіа”. — Ми скасували радянську систему виходу бойових листків місцевої та державної влади. Видання, що реформувалися, на очах змінюють свою редакційну політику, відмовляючись від провладної джинси і повної залежності від телефонного права можновладців. Хоча цю реформу, безумовно, треба було провести десять років тому, коли були інші наклади, доходи від реклами, споживчі настрої…» За словами голови Держкомтелерадіо, видань, які успішно пройшли реформування, чимало, і їхня кількість, незважаючи на економічні проблеми, зростає. Пан Наливайко виділив, зокрема, «Обрії Ізюмщини», кременчуцький «Діалог», корсунь-шевченківське «Надросся», «Пологівські вісті», городенківський «Край», «Голос Посулля» тощо.

Президент Української асоціації медіабізнесу Олексій Погорєлов теж вважає реформу успішною. На його думку, реформування понад половини від кількості видань, які підлягали роздержавленню, — це дуже високий показник. «Але не всі з них, вочевидь, втримаються на ринку. Бо мало змінити форму власності — потрібно кардинально змінити ставлення до управління локальним медіа і, за великим рахунком, суттєво підвищити темп свого життя, — сказав Олексій Погорєлов. — Ті, хто виявиться невгамовним у хорошому розумінні цього слова, швидше за все, стануть успішними. Я думаю, що 2019 рік покаже, хто чого вартий».

«За перший із трьох років, відведених на роздержавлення, не реформувалося жодне видання. Впродовж майже двох наступних років щомісяця до числа реформованих друкованих ЗМІ додавалися по кілька видань. На третьому році реформи перетворених видань стало помітно більше, а за листопад завершила реформування рекордна кількість комунальних друкованих ЗМІ — 39. Припускаю, що ця цифра буде ще вищою у грудні, як знак бажання видань стрибнути в останній вагон роздержавлення… Якщо розглядати мету реформи як позбавлення органів влади можливості поширювати упереджену інформацію через власні друковані ЗМІ за бюджетні кошти, то її можна буде вважати досягнутою. Зараз не реформуватимуться ЗМІ Міністерства оборони, але це рішення є тимчасовим (до закінчення війни). Якщо ж говорити про розвиток якісної місцевої преси, то цього не досягнути лише роздержавленням»

юристка Центру демократії і верховенства права Катерина Кулина

Про позитивний досвід реформування, успішні кейси співпраці роздержавлених видань із територіальними громадами тощо. «Процедуру роздержавлення ми розпочали одразу, щойно набув чинності відповідний закон, — розповів “Детектору медіа” директор компанії “Обрії 1919” (колишній редактор газети “Обрії Ізюмщини”) Костянтин Григоренко. — У квітні 2017-го, після того, як перереєстрували комунальне підприємство на господарське товариство, ми отримали свідоцтво і стали ТОВ “Обрії 1919”. 1919 — рік заснування газети, 19 січня наступного року відзначатимемо ювілей… Уклали угоди з міською та районною радою, райдержадміністрація відмовляється з нами співпрацювати, зате є угода і нормальна співпраця з об’єднаною територіальною громадою».

За словами пана Григоренка, який очолює колектив «Обріїв Ізюмщини» із 2003 року, жодних побоювань у нього та його колег не було, навпаки, вони чекали реформування й готувалися до нього впродовж десяти років. «Ми розуміли, що альтернативи немає. Свідомо поступово відмовлялися від частини дотацій, вважаючи, що треба працювати на угодах, — каже керівник “Обріїв Ізюмщини”. — Розвивали інтернет-ресурси, робили додаткові рекламні проекти тощо. Вивчали міжнародний досвід, слухали розумних людей… Ми і зараз багато навчаємось, кожен працівник редакції, включаючи бухгалтера, обов’язково бере участь у двох-трьох семінарах, тренінгах, вебінарах щороку. За програмою обмінів у 2017 році були в США, американці своєю чергою приїздили сюди, ми дуже багато чого в них навчилися».

Перший рік самостійного життя, хоча газета й закінчила його без боргів, був дуже складним. «Цей рік закінчуємо більш-менш стабільно, — продовжує Костянтин Григоренко. — Другий рік працюємо як мультимедійний ЗМІ, видаємо декілька інформаційних продуктів, почали робити відеотрансляції, стрими, прямі ефірі. Плюс соцмережі. На кількох платформах заробляємо гроші, які дають нам можливість існувати незалежно в плані і фінансів, і редакційної політики. Співпрацюємо з малим бізнесом, із рекламними агенціями тощо».

Керівник «Обріїв Ізюмщини» додав, що ані скорочень, ані зниження соціальних стандартів у колективі внаслідок реформування не відбулося, навпаки — було п’ять співробітників, тепер шість, і редакція шукає сьомого. Вдалося і трохи підвищити зарплатню.

За словами президента УАМБ Олексія Погорєлова, навести приклади видань, які успішно пройшли реформування й заробляють на власному контенті, просто і водночас складно. «Таких видань багато, і дуже не хочеться когось образити, не зазначивши тут, — каже Олексій Погорєлов. — Але спочатку зауважу, що заробляти на контенті можна дуже по-різному. Все ж видавничий бізнес — у першу чергу інтелектуальний. Видавці й редактори газет допомагають і читачам, і рекламодавцям. Тому будь-які якісні прояви економічної сталості — і є приклади успішного медіабізнесу. Звісно, хочу виключити прямолінійну джинсу, чорний піар та подібні речі. Але співпраця з ОТГ та місцевим бізнесом, яка дозволяє мешканцям, наприклад, дізнатися, як голова ОТГ оцінює досвід колег із Польщі після візиту туди, — це, на мою думку, хороший приклад. Так роблять в “Обріях Ізюмщини”. А в городенківському “Краї” вміють об’єднати людей для вирішення потенційних проблем від побудови каскаду ГЕС на Дністрі».

Про «метаморфози» роздержавлення. «Подекуди органи влади, щоби не втрачати напередодні виборів підконтрольні ЗМІ, переоформлюють їх у щось інше, наприклад, на інформаційні агенції, які не регулюються законом про роздержавлення, на офіційні бюлетені, або залишають у вигляді сайтів, які взагалі не є з правової точки зору засобами масової інформації, — каже Світлана Остапа. — Приблизно таким шляхом пішла київська міська влада». У результаті для «Вечірнього Києва», газети із понад столітньою історією, реформування закінчилося… припиненням виходу. Востаннє газета вийшла друком накладом 10 тисяч примірників 29 листопада 2018 року. За словами виконувача обов’язків головного редактора газет «Вечірній Київ» і «Хрещатик» та начальника КП «Вечірній Київ» Максима Філіппова, під брендом «Вечірнього Києва» існуватиме сайт, яким займатиметься нещодавно створене комунальне підприємство «Центр публічної комунікації та інформації».

Газета «Хрещатик» стане офіційним вісником — друкуватиме рішення, розпорядження, оголошення Київської міської ради й Київської міськдержадміністрації, а також постанови Центрвиборчкому. І «Вечірній Київ», і «Хрещатик» втратять офіційну реєстрацію друкованих ЗМІ. «По суті, київська влада зберегла контроль над цими двома ресурсами з відомими брендами», — підсумовує Світлана Остапа.

«Деяка кількість творчих працівників “Вечірки” залишилися працювати в редакції сайту й роблять ту саму роботу, що й раніше. А частина людей (близько десяти осіб) звільнилися (літературний редактор, коректор, верстальник). На “Вечірці” та “Хрещатику” працюватиме близько 25 осіб. У нас зараз не йде передплата на 2019 рік, тому що ми передаємо право на друк новому КП, яке й буде друкувати “Хрещатик”», — уточнив пан Філіппов. Він додав, що в сайту «Вечірній Київ» у середньому 200 тисяч відвідувачів на місяць, «Вечірка» також потужно представлена в соціальних мережах.

«Формально заборона створення друкованих ЗМІ стосується лише публічних органів, тому, згідно із законом про пресу, зараз державні й комунальні підприємства можуть бути засновниками друкованих ЗМІ, — пояснила “Детектору медіа” Катерина Кулина. — Це прогалина закону про реформування, яку нам, на жаль, не вдалося виправити, хоча проекти змін до цього закону, розроблені медіаекспертами, містили пропозицію розширити його сферу дії і на державні та комунальні видання».

Про життя після реформи, зокрема контент реформованих видань. Після реформування видання його контент, звісно, автоматично не зміниться. За словами Світлани Остапи, результати моніторингу місцевої преси, який проводить «Детектор медіа», засвідчили: зміст реформованих видань не стає якіснішим, а журналісти продовжують порушувати стандарти. «Видання, які й до реформи були критичними до влади, такими й лишилися, ті ж, які не критикували владу, теж не змінилися. Часто ми бачимо, що газета вже реформувалась, але як були на перших шпальтах десятки привітань від міського голови й посадовців із умовним днем бухгалтера — так усе й лишилося. Видання не поліпшують контент, аби показати, що газета змінилася. Це свідчить, що керівники газет, редакції не усвідомлюють потреби працювати для аудиторії», — каже експертка.

Виробництво якісного контенту вимагає підвищення фахового рівня журналістів, розкриття їхнього творчого потенціалу. Цінним для журналістських колективів, як уже зазначалося, є досвід досягнення економічної незалежності редакцій, підвищення конкурентоспроможності, успішної реалізації інвестиційних проектів та залучення коштів для розвитку нових напрямів діяльності, впровадження мультимедійності. Актуальними залишаються питання експертної та інформаційно-правової підтримки редакцій — не лише під час, але й після реформування. Обговорення цих проблем та обмін досвідом сприятимуть досягненню мети реформи, якою є не знищення місцевої та регіональної преси, а її розвиток.

«Під час створення Зали комунальної преси я мала можливість погортати сотні місцевих газет, — здебільшого вони виглядають як майданчики для піару місцевої влади, приправленого розважальним контентом, — зауважує Катерина Кулина. — Власне, це не лише мої спостереження. Знаю, що під час моніторингу якості регіональних друкованих ЗМІ було виявлено, що, наприклад, лише 13 % матеріалів присвячені життю місцевих громад. При цьому я не знаю, скільки з цих видань мають потенціал стати якіснішими».

«Раніше ми багато робили, пояснюючи, як краще оформити документи, тепер працюємо у відповідь на запити, нам у цьому допомагають партнери, адвокатське об’єднання “Клочков та партнери”, — розповів “Детектору медіа” президент УАМБ Олексій Погорєлов. — Самі ж фокусуємося на контенті та менеджменті локальних медіа, показуючи, яким бурхливим та значущим може бути життя районки після роздержавлення. Багато сил і часу витрачаємо на те, щоб навчити редакторів працювати у проектах, із ґрантами та місцевим бізнесом. Окрему велику увагу приділяємо взаємодії між місцевими редакціями та ОТГ. Консолідуємо інформацію про обсяги рекламного ринку в місцевій пресі й подаємо в об’єднаному прогнозі обсягів ринку реклами».

Про виклики для місцевої преси та відповіді на них. Стрімкі зміни у світі, скорочення ринку реклами, зменшення аудиторії газет і перехід споживачів в інтернет вітчизняна місцева преса може сприймати навіть не як виклики, на які потрібно шукати відповіді, а як вирок. Водночас фахівці бачать щонайменше два сценарії, за якими місцева преса в Україні може бути потрібною і запитаною.

По-перше, небайдужим людям недостатньо просто отримувати інформацію з інтернету, — вони прагнуть відчувати зв’язок зі спільнотою й мати можливість впливати на дійсність через медіа, як нові, так і традиційні. Саме через це в усьому світі бурхливо розвивається «залучена» журналістика, яка дбає про створення контенту для громад і в їхніх інтересах. А хто перебуває ближче до людей, ніж місцеві ЗМІ? Хто краще за інших відчуває інтереси й потреби читачів? Ми щодалі більше, втомлені напливом фейків і непотрібної інформації, будемо прагнути читати щось, що перед нами перевірив журналіст і прочитав редактор, припускає Катерина Кулина.

По-друге, хтось має писати про реформи, зокрема про децентралізацію, та їх втілення на місцях. Згідно з підсумками проведеного у травні-червні 2017 року компанією InMind на замовлення Internews Network дослідження, понад половина респондентів вважає інформацію, яку вони отримують про реалізацію реформ у країні, «недостатньою». Тобто існує запит на якіснішу поінформованість, який ЗМІ, зокрема місцеві, не повинні ігнорувати. Завдяки децентралізації органи місцевого самоврядування набувають повноважень, ресурсів, відповідальності тощо, але чи скрізь ці повноваження й ресурси використовуються ефективно? За таких обставин у місцевої преси є хороші шанси стати справжнім «сторожовим псом демократії» та інтересів своєї громади, вважають експерти.

Реклама, звісно, допомагає ЗМІ вижити, але ніхто не платитиме за рекламний буклет. Цінність газети — у її власному контенті.

«Шкода, якщо закриватимуться локальні видання в тих районах, де інших видань не було, це мінус у плані свободи слова й інформування, — каже Світлана Остапа, — особливо в тих селах, де немає інтернету. Водночас творчі колективи, які втратять реєстрацію, але матимуть бажання працювати, можуть створити нові ЗМІ. Деякі редактори й колективи, які пішли проти волі місцевої влади, що перешкоджала їм у реформуванні, вже зробили такі кроки. До речі, подекуди місцева влада здійснює рейдерські захоплення брендів, створює власні ЗМІ з додачею до назви, скажімо, слова “плюс”».

Про важливість об’єднання зусиль. Катерина Кулина назвала реформу медіа «дорогою в один бік». Частина видань, які підпадають під реформування, не встигне перереєструватися і зникне вже у 2019 році. Ще частина, радше за все, не зможе перелаштуватися на ринкові умови й також пропаде. Відкритим залишається питання про те, що буде з рештою. На думку експертки, важливо, щоб видавці місцевої преси були об’єднані й мали платформу для обміну досвідом. Це не має бути організація, що нав’язала себе згори і працює лише на представництво чиїхось інтересів. Це не має бути і спілка журналістів, бо журналісти — виконавці, сфера відповідальності яких щодо функціювання всієї газети та редакції обмежена. Користі не буде й від входження видавців до суто бізнесових асоціацій, фокус яких зосереджено на збільшенні доходів від видання, але не на особливостях створення місцевих медіа та їхній місії. Об’єднатися мали би з власної ініціативи саме видавці місцевої преси як люди, від яких насамперед залежить вектор розвитку медіа та його успішність, заради поширення найкращих практик, спільних переговорів про розміщення реклами та обміну матеріалами. Приміром, члени польської Асоціації місцевих газет, яка об’єднує 45 видавців 78 незалежних локальних газет і 66 сайтів, готові ділитися всією пов’язаною з випуском газети та функціюванням редакції інформацією, від питань контенту й аж до фінансів. Адже вони не є конкурентами: кожен має свою територію поширення. Набути членство в асоціації можна лише за умови згоди всіх її членів. Це усуває потенційні внутрішні конфлікти. Цікаво також, що між членами асоціації поширена табличка, де кожен видавець зазначає, що може дати іншим безкоштовно, а що — за гроші. Саме так було створено кілька успішних додатків до газет та запроваджено електронну редакційну систему для створення паперових видань.

«В Україні ще не зрозуміло, кого має об’єднати така організація, — каже Катерина Кулина. — Особисто я хотіла би бачити її не як спілку немічних для пошуку спільних ворогів, а як об’єднання незалежних видавців, які можуть разом стати ще сильнішими. На це потрібен час і бажання самих видавців».

Корисні матеріали та посилання

Закон України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації»
Зведений перелік об'єктів реформування
Дорожня карта реформування державних та комунальних ЗМІ «15 кроків до свободи»
«Зала комунальної преси»
Онлайн-версія посібника «Юридичні аспекти реформування державних і комунальних ЗМІ»
Проект за сприяння Ради Європи та Європейського Союзу «Свобода медіа в Україні»
Координатор проектів ОБСЄ в Україні
Курс для учасників процесу реформування «Від комунальних до незалежних медіа: покрокова інструкція для редакторів»
Місцева преса: чого ми можемо навчитися у Польщі
Stowarzyszenie Gazet Lokalnych
Редакторський портал

Експерти з питань реформи медіа

Світлана Остапа, заступниця шеф-редактора онлайн-видання «Детектор медіа»
Катерина Кулина, юристка в Центр демократії та верховенства права CEDEM
Олексій Погорєлов, президент Української асоціації медіабізнесу
Лєра Лауда, співзасновниця в «Або — Агенція розвитку локальних медіа»
Людмила Опришко, медіаюристка ГО «Платформа прав людини»
Віта Володовська, менеджерка групи експертів із реформи медіа «Реанімаційного пакету реформ»: vita@medialaw.kiev.
Ігор Розкладай, головний експерт групи з реформи медіа «Реанімаційного пакету реформ»: igor@medialaw.kiev.ua
Вадим Міський, програмний директор ГО «Детектор медіа», секретар Наглядової ради ПАТ НСТУ, головний експерт групи з реформи медіа «Реанімаційного пакету реформ»: vadim.miskyi@gmail.com

Громадські ініціативи, організації, які переймаються реформою медіа

«Детектор медіа»

Голова ГО «Детектор медіа», шеф-редакторка порталу «Детектор медіа» — Наталія Лигачова
Київ, пров. Ярославський, 7/9, оф. 10, 04071
Тел.: (044) 290-82-76
Email: info@detector.media

Інститут масової інформації

Київ, вул. Пушкінська, 39, оф. 19
Тел.: (050) 44-77-063
Email: info@imi.org.ua

«Реанімаційний пакет реформ»

Київ, вул. Ольгинська, 6, 2-й поверх, оф. 21
Тел.: (067) 401-20-48
Email: platforma.reform@gmail.com

Центр демократії і верховенства права

Київ, вул. Заньковецької, 3/1, оф. 12, м. Київ, 01001
Tел.: (044) 496-05-80
Факс: (044) 496-05-80
E-mail: info@cedem.org.ua

ГО «Платформа прав людини»

Юридична адреса: 03115, Київ, проспект Перемоги, 91
Tел.: (044) 331-331-9
Tел.: (097) 425-49-48
Email: info@ppl.org.ua

Українська асоціація медіабізнесу (УАМБ)

Поштова адреса: 02139, м. Київ, а/с 20
Фактична адреса: Київ, вул. Миропільська, 39
Тел.: (050) 415-34-24
Тел.: (067) 326-96-30
E-mail: organizator@uapp.org

ГО «Інтерньюз-Україна»

Київ, вул. Ризька 15, 04112
Тел.: (044) 458-44-37
Тел.: (044) 458-44-38
Увага, номер телефону (044) 458-44-40 тимчасово не працює!
E-mail: info@internews.ua

Асоціація «Незалежні регіональні видавці України»

Інститут розвитку регіональної преси

Тел.: (067) 547-22-33
Тел.: (067) 234-42-16
E-mail: irrp.org.ua@gmail.com

Академія української преси

Поштова адреса:
04208 Київ, вул. Василя Порика, 11-а, оф. 56
Фактична адреса:
Київ, вул. Січових Стрільців, 37-41,
7-й поверх, офіс 720, кімната 2, 04053
Тел.: (044) 223-73-11