«Відеотека» попросила директора з розвитку «Української правди» Федора Попадюка показати нашим читачам декілька корисних онлайн-сервісів. Також ми поспілкувалися з ним про розвиток сторінок видання в соціальних мережах і його нове захоплення — подкасти. Федір називає себе «подкаст-євангелістом» і підсадив на них навіть свою маму.

Сервіси, які спрощують рутину

Федір Попадюк розказав, як два сервіси — Anchor та Notion — роблять його життя простішим.

«Зараз подкасти — це приклад нелінійного споживання контенту. І для всіх, хто ними займається, найголовніше — це створити гарний запис і вдало його розповсюдити. Подкасти повинні бути там, де є користувач. Anchor саме із цим і допомагає», — каже Федір. Також Anchor збирає статистику взаємодії з аудіоконтентом (але є свої нюанси — дивіться відео).

Другий сервіс — планер Notion. Це наворочений менеджер завдань, який допоможе оптимізувати роботу над різними проектами. Проте щоб розібратися з усіма його функціями, будьте готові витратити декілька годин.

Соціальні мережі, месенджери і «next big thing»

Хочеш гарно — зроби сам. Навіть СММ-ника

— Федоре, чим саме займається «директор із розвитку “Української правди”»? Є якийсь чіткий перелік обов’язків?

— Немає. Я себе називаю «різнороб». Нині здебільшого займаюся розвитком акаунтів «УП» на онлайн-платформах: фейсбук, твітер, ютуб, телеграм та інстаграм. Плюс — розсилка на електронні пошти та подкасти.

Насправді, на таку посаду мене перевели з позиції журналіста «Економічної правди» після того, як приїхав із Праги з купою пропозицій.

— Що було в Празі?

— Зустрічі з партнерами. У той час запускався проект «Romb TV», який робили незалежні журналісти з Азербайджану, Росії та України. Вони шукали медіа, які погодяться взяти їхні відео на кроспостинг (різні фейсбук-сторінки можуть розміщувати в себе одне відео, щоб воно здобувало більше охоплення. — Ред.). Тоді саме був бум таких роликів. З українських медіа на цій зустрічі були «Українська правда», «Радіо Свобода» і «Громадське». Коли я поспілкувався з учасниками, то зрозумів: по багатьох питаннях ми відстаємо.

— Наприклад?

— До 2017 року нас не було на багатьох платформах: телеграм, інстаграм тощо. Не було навіть СММ-ника, а фейсбук вели редактори стрічок новин. Ми не розбиралися детально з аналітикою й майже не робили відео. Коли я розповів про всі ці завдання редакторам Севгіль Мусаєвій та Олені Притулі, вони сказали: «Пропонуєш? Роби». Тож я почав цим займатись і спочатку «хапався» за різні завдання: створити телеграм-канал, акаунти в соціальних мережах, починав сам їх вести. Згодом шукав людей, які б робили нам відео і СММ-ли.

— Гарний СММ-спеціаліст для медіа — який він, на вашу думку?

— Ми нещодавно спілкувалися з колегою з «Громадського» і дійшли висновку, що треба створювати людину з нуля. Проблема в тому, що СММ-ник у медіа займається дещо інакшими речами, ніж у бізнесі. У бізнесі не такий великий обсяг контенту і все більше «заточене» на таргетування й роботу з ілюстраторами. СММ-ник у ЗМІ — це вже напівжурналіст.

Перша СММ-ниця у нас була з досвідом роботи у трьох медіа. Вона розуміла, що потрібно аудиторії у фейсбуку, які новини брати і які писати підводки, щоб контент «заходив». Потім ми співпрацювали з СММ-никами, які вміли робити відео і були пов’язані зі ЗМІ. Вони розуміли порядок денний і могли взагалі працювати на стрічці новин. Зараз ми взяли СММ-ника з нуля і вчимо його самі. Думаю, що такий шлях цілком має право на життя.

— Якщо повернутися у 2017 рік, які завдання були першочерговими?

— Спочатку треба було знайти людину, яка б робила відео. Ми планували, що це будуть короткі ролики для соціальних мереж. Тоді це було актуально, а зараз вони вже не такі пріоритетні.

Іншим першочерговим завданням було з’явитися в тих соціальних мережах, де нас не було, та знайти СММ-ника. Також ми підключилися до аналітики Onthe.io (більше про неї дивіться у проекті «Головний digital-інструмент Vogue.ua. Розповідає Марія Жданова»).

— Як щодо SEO-оптимізації. Щось впроваджували?

— Ми найняли спеціалістку, яка пояснила, що не так із нашим сайтом. Це були базові речі: створити карту сайту (site-map); структурувати його; додати SEO-заголовки; дивитися, що гуглять люди й відписувати на актуальні теми. Ми зараз це намагаємося робити. Ще навели порядок на самому сайті, прибирали дублі посилань — коли один і той же контент є на різних версіях сайту. Проте робота щодо цього продовжується й ми шукаємо людей, приміром, які будуть робити нам оптимізацію в ютубі.

Як до «УП» набилися боти у твітер та чому американські ЗМІ «бісяться з жиру»

— Який у вас трафік від соціальних мереж? Чи залежить «УП» від цих платформ?

— В «УП» 60 % трафіку — це головна сторінка. Із соціальних мереж на сайт заходить близько 7 %, тому, коли була історія зі зміною алгоритмів у фейсбуку, нас це не сильно зачепило. Але ми все ж таки намагаємось збільшити трафік і з цього джерела. В абсолютних цифрах він усе ж таки росте.

Джерела трафіку ми зазвичай переглядаємо у Google Analytics. Також ми аналізуємо, приміром, чому цього тижня всі клікають на якусь новину чи шукають певну інформацію. Ще ми порівнюємо, звідки користувачі прийшли і як взаємодіють з контентом. Приміром, користувач із твітера «йде» по сайту значно далі, ніж користувач фейсбука.

— Але навіщо «УП» твітер? В Україні цією соціальною мережею користується лише 3 % інтернет-аудиторії (дані Factum Group за квітень 2019 року).

— Я сам користуюся твітером ще з 2008 року. Видання назбирало собі там 898 тис. підписників, і це гарна аудиторія, в основному це кияни. Основне ядро приєдналося до «УП» наприкінці 2013 — початку 2014 років, коли почався Євромайдан та анексія Криму.

Аудиторія твітера не росте, але й не падає. Але я свого часу виявив за допомогою сервісу Twitteraudit, що з 898 тис. підписників половина — це боти. Можливо, це частина інформаційної війни й армія тролів Євгена Пригожина. Вони створювали неймовірну кількість акаунтів, щоби спамити у коментарях. Але твітер помалу сама себе чистить від ботів. Позаторік у нас був мільйон підписників. Підозрюю, що більшість із цих зниклих 110 тис. — це були боти.

— У вас також майже 600 тис. підпискників у фейсбуку. Але часто кількість підписників не гарантує гарне охоплення. Що ви робите, щоб зацікавити користувачів на цій платформі?

— Для мене алгоритми фейсбуку часто незрозумілі. Приміром, коли компанія хоче всім нав’язувати відео, як це було 2-3 роки тому, то в пріоритеті були сторінки, які робили відеоконтент. Якщо ЗМІ робило короткі ролики, то все було гаразд і з охопленням, і зростанням аудиторії. Проте тепер фейсбук змінює пріоритет на довгі відео.

З досвіду я зрозумів, що в цій соціальній мережі треба максимально швидко реагувати на важливі новини і час від часу постити відео. Також слід робити візуальний контент.

Хоча наша аудиторія в цій соцмережі доволі консервативна. Приміром, жарти, які радують підписників телеграма, у фейсбуку взагалі не заходять.

— Як щодо інстаграма?

— Нам треба окремого спеціаліста, який буде займатися розвитком «УП» на цій платформі. Щоб робити якісний контент в інстаграмі, треба дуже багато часу.

Мені дуже подобається акаунт у «Медузи», яка робить круті Stories. Також вдало веде свій обліковий запис білоруська служба «Радіо Свобода». В них над цим працює окрема людина, якій допомагають графічний дизайнер і відеоспеціаліст. В Україні гарно з інстаграмом працює «Телебачення Торонто». Вони намагаються робити для нього окремий контент.

Сьогодні інстаграм — це велика платформа для контенту, з якою треба працювати. Приміром, в американських ЗМІ люди взагалі «бісяться з жиру» і в них одним інстаграмом може займатися п'ять людей, а ще п'ять людей — снапчатом.

Проте я поки встигаю лише заливати туди фотографії. Хоча можу на деякий час «випасти» і зі мною випадає й інстаграм.

— Зараз на ютуб-каналі «УП» кількість підписників прямує до 60 тис. За який час ви їх назбирали?

— Найбільше підписок ми отримали після інтерв’ю, які набрали купу переглядів. Це розмови з Коломойським, Зеленським. Минулого року в нас було лише близько 10 тис. Тобто ще 40 тис. ми зібрали за цей рік.

Хоча ми лише вчимося робити відео, а ресурси на це обмежені. У нас є два оператора, є журналіст Роман Кравець, який хоче робити відео для ютуба, і Севгіль Мусаєва, яка час від часу буре великі відеоінтерв’ю. Також нещодавно ми запустили проект «Як по Маслоу» з Ярославою Кобою. Вона робить легкі інтерв’ю щодо тем у піраміді Маслоу: самореалізація, самоповага, соціум, безпека, фізичні потреби. Ще є репортажі, до яких тексти пише Євген Руденко і Ельдар Сарахман знімає. Не всі відео набирають шалені перегляди, але є справді успішні кейси. Приміром, репортаж із села на Закарпатті, де велика спільнота ромів, набрав рекордні 1,5 млн переглядів.

Соціальні мережі та месенджери — це вам не просто генератор трафіку

— У вас не один телеграм-канал. Навіщо стільки?

— Перший канал ми створили просто під назвою «Українська правда». Спочатку я вирішив, що робити ще одну твітер чи фейсбук-стрічку немає сенсу. Крім того, телеграм тоді сприймався як платформа для меншого, але якіснішого контенту. Спочатку я думав робити дайджест і п’ять постів на день. Ця концепція декілька разів перероблювалась і перетворилася в канал «УП. Кляті питання».

Згодом я запропонував зробити окремий канал з інсайтами, куди ми будемо писати те, що не увійшло у статті. Це «УП. Off the record». Деякі пости з цього каналу набирають шалені цифри переглядів. Були 70–80 тис., хоча підписані на канал лише 5,7 тис. Ці пости гарно поширюють.

— Що медіа треба постити зараз у телеграмі, щоби пости «заходили». Та чи варто взагалі у 2019 році заводити собі канал у цьому месенджері?

— Якщо є ресурси, кожну соціальну мережу варто робити більш унікальною, щоб контент не повторювався. Тому телеграм-канал у нас називається «УП. Кляті питання», а контент ми намагаємося підбирати так, щоб він не дублювався з фейсбуком чи твітером.

По-друге, мені наче вдається непогано там жартувати. Просто якось мені стало нудно вести канал і я почав писати доволі дикі речі і робити дивні підводки.

— Редактори нічого на це не казали?

— Проти точно не були. Зрештою, я потрохи заривався в це безумство, а потім почав отримувати зворотній зв’язок, що людям це подобається. Писали, що канал прикольно читати. Я намагаюся вести його неформальною мовою, писати якомога простіше.

Взагалі, я роблю канал «під себе». Постійно думаю, що б я хотів сам читати. Тут я пишу просто, пояснюю складні речі і не спамлю.

Проте зараз справді є проблема з телеграмом. Наприклад, я підписаний на купу каналів, які не встигаю читати. Більшість сповіщень я вимкнув.

— То цей телеграм-хайп вже йде на спад, чи медіа все ж таки нині повинно мати свій канал?

— Аудиторія в телеграмі росте, але чим далі, тим менш вона якісна. Це, як із фейсбуком. На початках там сиділи прогресивні реформатори, а зараз усі. Я, приміром, сьогодні їхав на роботу у забитій маршрутці і дивився, що в жінки поряд стрічка фейсбука — це стрічка «Однокласників»: консервація, дивні жарти, картинки-привітання тощо. І, швидше за все, це очікує і телеграм.

— Але навіщо ця платформа ЗМІ? Трафіку вона зазвичай не приносить. А ресурси й час вкладати треба.

— Якщо ресурси все ж є, то будь-яку соціальну мережу варто сприймати як окреме медіа. Ми вже не живемо в епоху сайтоцентричності. Раніше була лише газета. Потім газета і допоміжний вебсайт. Після цього — тільки вебсайт і допоміжні соціальні мережі. А зараз через засилля різних платформ люди все менше заходять на сайти і більше часу проводять у фейсбуку, твітері чи телеграмі. У такі часи ЗМІ треба йти туди, де «сидить» користувач. Якщо користувачі в Україні в інстаграмі, то ви теж повинні бути там.

Телеграм справді не приносить трафіку. Проте, якщо кінцева мета медіа — це монетизація, то робити це в телеграмі набагато краще, ніж у будь-якій іншій соціальній мережі. Через те, що там сформувався дивний ринок нативної реклами, коли одні канали рекламують інших.

Українському ринку подкастів треба гарний поштовх.

«УП» готова штовхати

 — Ви проходили стажування у виданні «Медуза». У них тема подкастів «вистрілила» минулого року (читайте детальніше в інтерв’ю з видавцем «Медузи» Іллею Красильщиком). Захоплення аудіоконтентом — це звідти?

— Я стажувався саме у глави відео- та аудівідділу Ліки Кремер. Насправді в «Медузи» просто була Ліка, яка фанатіла від подкастів. Вони зібралися ще з декількома людьми, які також любили подкасти й почали їх робити. Спочатку вони просто переказували текст, але згодом зробили повноцінні записи. Це «вистрілило» й почало набирати оберти.

Гадаю, що саме «Медуза» запустила російськомовний ринок подкастів. Англомовний світ почав свій активний розвиток із 2014 року, коли популярність здобув проект розслідувань «Serial» (детальніше про нього читайте в тексті «Як журналістському розслідуванню змагатися з «Грою престолів»? Феномен проекту SERIAL»).

— Як із цим в Україні?

— Тут це дуже маленька аудиторія і практично нема ринку подкастів. Думаю, більшість українців навіть не здогадується про їхні переваги.

— І ви намагаєтесь тепер запустити цей ринок, чи не так?

— Мені б цього дуже хотілося. Поки є чотири чіткі цілі. Спочатку запустити перший подкаст. Він вийшов у липні. Далі — спеціальний розділ на «УП». Зовсім нещодавно ми і це зробили. Третя мета — монетизація. Четверте — мені цікаво запустити новий вид споживання контенту в Україні.

На мою думку, проблема подкастів у тому, що про них українці здебільшого нічого не знають. Тому мені доводиться бути свого роду євангелістом подкастів: «Добрий день, чи не хочете поговорити про подкасти? Подкасти — це ж так чудово! Ваше життя зміниться…». Я розповідаю про них усюди: на заняттях з англійської, знайомим і навіть мамі.

— Що слухає мама?

— «Медузу» і «Кляті питання».

— А як у «Клятих питань» зі статистикою?

— Ну, якщо в «УП» топове відео набирає 2 млн переглядів, а топова новина 500–700 тис., то у подкастів цифри значно скромніші — 3-4 тис. прослуховувань. На фоні всього цього я наче займаюсь якимось дитячим садочком. Але для України це доволі непогані показники. З іншого боку, вітчизняні подкасти можна перерахувати на пальцях. Є «Культура всього» Андрія Бобрикіна й Костянтина Дорошенка, є «Подкаст Підкаст» Олексія Кушніра, свої аудіо робить науково-популярний журнал «Куншт», «Акустика тіней». Ще є незалежна студія подкастів від радіо «Поділ».

— А чому, як гадаєте, така проблема з подкастами? У нас багато радіо, які могли би розвивати цей напрямок.

— У цьому форматі важливо робити не просто ефір, а доставляти контент слухачу на різних платформах. Приміром, мені подобається шоу від «Радіо. НВ», але слухати їх у форматі подкастів максимально незручно. Наприклад, якщо я підпишуся на них в Apple Podcasts, то отримуватиму весь контент радіо, а не шоу, яке мені подобається. Було би значно краще, якби вони обрали декілька шоу і просували їх окремо.

— То що, на вашу думку, буде наступною «big thing» для «Української правди»? Подкасти, чи можливо VR (віртуальна реальність)?

— VR поки не в пріоритеті. Думаю, ще років п’ять у цей бік можна не дивитися. Немає аудиторії і фінансових ресурсів.

Можливо, це буде відео, якщо ми будемо приділяти йому більше уваги. Також хотілося би більше інтерактиву, ігрового контенту. Наприклад, такого, як минулого року зробила «Медіазона». Це була клікер-гра «Посадити всіх». Людина начебто працює дільничим, але просто клікає, проходячи різні рівні. Спочатку юзер посадить всю Росію, а потім — весь світ. Проте для таких ігор треба гарний відділ розробки, якого в нас поки нема.

Якщо чесно, то я би хотів, щоб наступною «великою річчю» в «УП» стали подкасти і щоб у нас їх було багато. Ми вже випускаємо  три: літературний «Ранкова доза» з порадами, медичний «Температура — нормальна» та інтерв’ю на злободенні теми «Кляті питання». Сподіваюся, наступного року вийде ще один у форматі наративу.