«Найбільше досягнення української журналістики в тому, що ми маємо незалежну державу», – говорить всесвітньо відомий фотокореспондент, Голова представництва українського бюро Інформаційного Агентства Associated Press Єфрем Лукацький.
З найбільшим досягненням медійників за 27 років української незалежності згоден його колега – спеціальний кореспондент «1+1», письменник Андрій Цаплієнко: «Скажу просто: більш-менш незалежна журналістика в наших умовах допомогла цій державі відбутися, встояти. Позиція журналістів, які розуміють, що живуть в Україні і працюють не на олігархів, не на власників каналів, не на якісь групи населення, а на всю Україну, відповідальна. Я не перебільшую. Це врятувало нас у 2014 році і рятує досі. Можна сказати, що нашу країну Бог на руках колисає. Тому що України могло не бути взагалі. І дехто на це розраховував. Але Україна не закінчилася, вона встояла».
Разом з тим, серед речей, які не додають міцності українській журналістиці Єфрем Лукацький називає те, що «ми досі не створили незалежну телерадіокомпанію. Тому що ані влада – ніхто в цьому не зацікавлений. Якщо це медіа буде незалежне – воно казатиме правду, а правду ніхто не хоче знати. Історію переписує переможець». На думку Андрія Цаплієнка, найперша проблема – це відсутність якісної журналістської освіти: «Ця проблема найбільше підриває основи професійної журналістики. Нам потрібні освічені люди. Що освіченіша людина, тим важче нею маніпулювати».
Воєнні журналісти – фотокор Associated Press Єфрем Лукацький та спецкор «1+1» Андрій Цаплієнко – у проекті «Журналістика незалежної України: перші 25 років». Хто на війні гине першим? Що для журналіста є найстрашнішим у гарячих точках? Чим схожі чужі війни? На що воєнкор має табу? Чи варто давати акредитацію на війну всім бажаючим? Хто такі «віджеї» і чим вони небезпечні для журналістики? Про це та інше – в мультимедійному інтерв’ю журналістів на «Детекторі медіа» найближчими днями.
