На даний момент повністю реформовано з 749-ти – 220 друкованих видань, з них 205 комунальних (загалом 662), 15 державних (загалом 87) – таку статистику оголосив голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко під час прес-сніданку на тему «Півроку на роздержавлення: під ризиком зникнення 528 видань». Захід провели 19 липня цього року Центр демократії та верховенства права спільно із «Детектором медіа», щоб підсумувати проміжні результати реформи, яка відповідно до закону має завершитися до кінця цього року.
Відсутність чіткого розуміння, хто саме відповідальний за успішну реалізацію реформи у тому чи іншому державному виданні, а також саботаж чи бездіяльність засновників – одні з найпоширеніших проблем, з якими стикаються видання, що мають реформуватися, зазначила під час обговорення юристка Центру верховенства права і демократії Катерина Кулина.
За словами голови Держкомтелерадіо Олега Наливайка, реформа в цілому проходить успішно: на цей момент лише щодо 50 видань (це близько 8% від всіх видань) відповідні органи держуправління (тобто їхні засновники) досі не ухвалили жодного рішення щодо реалізації реформи. Крім того, пан Наливайко розповів про позитивний досвід розв’язання проблем, з якими стикаються реформовані медіа. Так, гарний досвід – коли відбувається співпраця територіальних громад із редакціями реформованих видань: громади мають розуміння та кошти, але не мають совкового трактування преси як певного залежного сервісу на догоду тому, хто «замовляє музику».
Втім, не все так безхмарно, зазначає Олег Наливайко. Газета, яка пройшла роздержавлення, має перспективи для самоокупності, якщо працює на населений пункт із кількістю населення від 40 тисяч осіб. На жаль, чимало видань стали заручниками становища, коли вони не мають достатньої для майбутньої самоокупності аудиторії.
Чи існує життя після роздержавлення? Керівниця Агенції локальних медіа «Або» Лєра Лауда, одна з учасниць цього прес-сніданку, відповідає обгрунтовано: так. Вона поділилась позитивним досвідом співпраці із локальними медіа, які працюючи у районах, де мешкають значно менше 40 тисяч осіб, тим не менш почали самі заробляти гроші і ставати економічно більш незалежними.
