Це вже не перший візит до Києва Леоніда Парфьонова з метою промотування його документальної кінотрилогії "Русские евреи". Презентація третього фільму днями відбулась у кінотеатрі "Жовтень". Там же у попередні два дні можна було переглянути першу та другу частину з цієї трилогії за вражаючою ціною одного квитка від 500 гривень. Щоправда, була можливість купити за вигідною ціною абонемент відразу всі три покази. Прес-брифінг, присвячений київській прем’єрі «Русских евреев», вирішили не проводити.
Перед початком заходу "Відеотека" скористалась нагодою і поцікавилась у директорки кінотеатру "Жовтень" Людмили Горделадзе, що вона думає про таку політику ціноутворення на київські сенси фільмів російського документаліста Парфьонова. "Якщо кіно може продаватися за такими цінами, то це блискуча характеристика і нашої аудиторії, і того кінотвору, який запропоновано людям переглянути... Ми лиш радіємо, що колеги (йдеться про організаторів презентації і показів всієї трилогії, компанію "FEDORIV Hub".- ВК) мають настільки ринкові уявлення про можливості кінематографу",- вважає Людмила Горделадзе. Вона стверджує, що всі три покази, якщо судити за кількістю реалізованих квитків, стали аншлаговими. Завдяки запрошенню організаторів (за що ми висловлюємо свою подяку!) "Відеотека" відвідала покази першого та третього фільмів, але справжніх аншлагів у залі не спостерігала.
Парфьонов розповів, що за тему "русских евреев" вперше взявся ще у 1992 році, коли робив телепроект "Портрет на тлі". Тоді героєм випуску мав стати Зиновій Гердт. Зустрівшись із теледокументалістом, відомий радянський актор відмовляв його братися за цю тему: "Лёнечка, не собирайте незабудки на этом заминированном поле!".
"Це мій погляд на багатство тої цивілізації, до якої я належу", - так Леонід Парфьонов розпочав розмову із київською публікою після показу. Річ у тім, що на адресу його фільмів і в принципі такого підходу, за яким існують якісь "русские евреи", є не тільки багато схвальних відгуків. Послідовним критиком авторського концепту Парфьонова серед українських журналістів є Віталій Портников (детальніше – читайте його колонку "Газированный Путин"). Цього разу, спостерігаючи за тим, як Парфьонов реагує на запитання з залу (щоправда, серед них майже не було критичних, оскільки на показ зібрались переважно палкі шанувальники таланту російського документаліста), складалося враження, що він не налаштований на серйозну дискусію. Що йому простіше уникати розмови про те, в якому контексті відбувається тут і тепер його візит з Москви до Києва.
Скориставшись нагодою, кореспондентка «Відеотеки» поставила Леоніду Парфьонову три питання. Забігаючи наперед, лиш зауважу, що пресловуте питання про те, чий, з його точки зору, Крим, було зумовлено не так моїм бажанням почути відповідь російського гостя (він вже не раз говорив про це українським ЗМІ), як відчуттям необхідності озвучити саме це питання під час розмови.
Наводимо розшифровку нашого бліц-інтерв’ю без купюр:
- Что вы думаете по поводу известного высказывания о том, что российский демократ и российская демократия заканчиваются на украинском вопросе?
- Ничего не думаю. Мало ли кто чего говорит, слушайте. На заборе, знаете, какие слова пишут?
- Хорошо. Пожалуйста, следующий вопрос. Чей Крым?
- Не надо так требовательно! А.. Не мой. Не надо, это самое (публіка аплодує Леоніду).
- Я - журналист просто. У меня профессия такая. Профессиональная деформация, знаете?
- Мне это знакомо (публіка сміється). Сам деформированный.
- Вы были первым человеком, которому вручили премию имени Влада Листьева.
- И последним. Так и не было больше...
- Да, и последним. Это был с вашей стороны поступок, достаточно неожиданный, насколько можно понять со стороны...
- Вопрос?
- Да, сейчас будет вопрос. Или вы тоже теперь отвечаете мне тем же прессом? :) Вот в этой своей известной речи, которую вы произнесли, читая по бумаге, вы, в частности, сказали о том, что журналистика была служением обществу и под влиянием цензуры и давлением власти, стала чем-то таким декоративным...
- Нет, я так не говорил! "Декоративный" не говорил точно. Ну, вы вопрос задайте, а то вы сейчас мне говорите про меня.
- Мой вопрос в том, что – вы отошли от возможности быть журналистом (как человеком, который служит обществу), потому что оказались слабым или были другие причины?
- Вот я обществу служу (Парфьонов показує на екран із рекламою київських показів його "Русских евреев". - ВК). Два часа пять минут я тут кем был-то? (публіка аплодує)
- А почему тогда вы, называясь журналистом, отказываетесь ответить на вопрос "Чей Крым?"
- Почему, я вам ответил. Не мой.
Над матеріалом працювали: журналіст Марина Баранівська, відеограф Світлана Григоренко
Джерело фото – фейсбук-сторінка «FEDORIV Hub»
