Чим запам’ятаються цьогорічні обговорення фестивальних показів, котрі за традицією відбувались на Docudays UA за участі авторів фільмів? Як вплинула зміна основної локації фестивалю на його атмосферу?
«Були компліментарні дискусії, вони часто стосувалися фільмів, присвячених суспільно важливим, болючим для нас зараз темам. Були критичні дискусії, одна з них – після показу фільму «Какофонія Донбасу» режисера Ігоря Мінаєва, тому що він зачепив гідність (не люблю це слово, тому що воно здається мені дискредитованим). А у нас є певний тренд, певна ідея, що ми маємо пишатися, маємо підвищувати свою любов до батьківщини… Глядачі, які приходили на фестивальні покази, дуже гостро реагували на показ неприкрашеної дійсності, нашого життя, будь-якого – чи то в Києві, чи на Донбасі»,– говорить кінорежисерка та модераторка конкурсної програми «DOCU/Україна» Марина Степанська.
За спостереженнями Марини, «бажання бачити на екрані щось позитивне про ту реальність, у якій живуть звичайні українці, – виразна частина коментарів» тих, хто брав участь у Q&A сесіях після показів. Водночас під час цих сесій було багато розмов про те, що треба розділяти художню і громадянську позиції автора кінофільму.
Цього року Docudays UA вперше за 15 років свого існування змінив основну локацію, переїхавши з Будинку кіно до кінотеатру «Жовтень». Марина Степанська тішиться цим змінам разом зі всією командою фестивалю: «Фільми нарешті без перешкод доходили до глядача. Що значить «без перешкод»? Кожен фільм був задуманий у певній якості зображення, в певній звуковій атмосфері, яка також є частиною того, що дуже сильно впливає на глядача. Обладнання кінотеатру «Жовтень» дозволяє фільмам безпосередньо впливати на глядача, чого не можна сказати про обладнання Будинку кіно. Мені здається, для популяризації документального кіно це теж важливо».
