«Моя Моніка Белуччі прийшла!» – «радикал» Андрій Лозовий обіймає і розціловує Валентину Руденко. Слідом за лідером Радикальної партії вона прийшла на відкриття фотовиставки «75 відтінків Олега Ляшка». «Прівєт, душа моя», – ласкаво відповідає йому соратниця по Радикальній партії, на яку вона працює, за її ж словами, на громадських засадах. «Невже за покликом серця?» – уточнює «Відеотека». «Конєшно!» – запевняє пані Руденко.
Для тих, хто не в курсі або забув, нагадаємо: Валентина Руденко – важлива фігура в історії появи та розвитку каналу «1+1», який восени 1995 року під назвою «Студія “1+1”» заснували Олександр Роднянський та Борис Фуксман. Валентина Руденко (як, власне, і значна частина творчого складу тодішньої телекомпанії на чолі із самим Роднянським) прийшла у телебачення зі світу кіно. Від самого запуску «1+1» і до 2005 року вона була одним із авторів бренду, а також незмінним керівником PR-супроводу телеканалу та його команди ведучих-зірок. Згодом пані Руденко стала PR-директоркою російського холдингу «СТС-медіа», куди з України переїхав працювати пан Роднянський. Цьому передував відомий епізод каяття у прямому ефірі генпродюсера «1+1» разом із тими-таки «зірками» за те, що протягом подій Помаранчевої революції канал упереджено подавав інформацію про перебіг президентської виборчої кампанії 2004-2005 років. Це сталося, як йшлося у заяві «1+1», «під тиском і за директивами різних політичних сил».
У 2005-2007 роках пані Руденко працювала керівником головної комунікаційної служби Секретаріату Президента України Віктора Ющенка, у 2009-2010 – заступницею голови Секретаріату президента. З 2010 року і дотепер вона є радницею Віктора Ющенка. Протягом останніх кількох років Валентина Руденко почала з’являтися на публічних заходах у компанії з Олегом Ляшком і його соратниками. Як повідомляв «Детектор медіа», у грудні 2016 року фракція Радикальної партії Олега Ляшка висунула пані Руденко на вакантну посаду члена Національної ради з питань телебачення і радіомовлення за квотою парламенту.
«Це було так давно, що уже я навіть погано про це пам’ятаю», – реагує Валентина Руденко на пропозицію «Відеотеки» згадати період її роботи на «1+1». – «Це були кращі часи для мене. Але це не настільки важно, як те, що це були кращі часи для українського ТБ, ось це важливо. Потому шо те, шо відбувається зараз, чесно вам скажу…». На запитання, чи є сьогоднішній невтішний, на її думку, стан української преси закономірним результатом, наша співрозмовниця стверджує: «Да, абсолютно. Через те, що все це приватизовано. Приватизовано в тій мірі, яка не дає можливості розвиватись медіа. Приватизовано я маю на увазі не в плані бізнесу, що ТБ – це бізнес, а це приватизовано політично. Через те, що всі власники – прибічники якихось політичних сил, вони їх представляють, і все це сегментовано…».
Закономірним, на нашу думку, було у цей момент поцікавитись у пані Руденко, чи погоджується вона із думкою про те, що коли «Студії “1+1”» довелося також виконувати політичні замовлення, вона теж почала занепадати. Таке враження, що у відповідь на це запитання у пані Руденко прокидається колишня піар-директорка «Плюсів». Вона наполегливо заперечує будь-яку свою причетність до порушень професійних стандартів в часи Помаранчевої революції в ефірі «1+1» і запевняє, що «жодного темника в очі не бачила». Як це стало можливим у випадку екс-піар-директорки «Плюсів», яка в силу своїх особистих якостей знала все про всіх, хто тоді працював на каналі, і яку кулуарно називали «другою мамою Роднянського», залишаємо на розсуд нашої аудиторії.
У розмові із пані Руденко ми також поговорили про її роботу на екс-президента Ющенка, про те, що її приваблює у нинішній роботі на Радикальну партію та її лідера, про проблеми українського політикуму і про розквіт українського кінематографу («Я була одною із перших, хто сказав: «У нас – кінобум»).
«Якби ви мали можливість знімати фільм із Олегом Ляшком у головній ролі, яким був би жанр цього кіно?» – «Я не думала про це, але я подумаю», – на мить замислюється пані Руденко, аж тут до неї знов підходить Андрій Лозовий, тримаючи на руках перелякану бульдожку. – «Ось оцей молодий чоловік називає мене… Як ти мене називаєш?». «Моя Макрониха», – випалює Лозовий. «Ну, Макрониха. А ще як?» – не вгамовується його соратниця. «Степанівна айфон 6 плюс», – робить другу, вже менш впевнену спробу «радикал». «Ну, панятно», – поблажливо дає вона Лозовому ще один шанс. «А! Це моя Моніка Белуччі. Я про неї зніму кіно», – нарешті влучає він.
