Війна або військовий конфлікт активізують, роблять видимими ті загрози, що залишаються непомітними у мирний час. Гібридна війна, що п’ятий рік поспіль триває між Україною та Росією, ставить перед українським суспільством нові складні питання. Чи припустима в Україні цензура і пропаганда заради захисту нашої національної безпеки? Як протистояти масовому поширенню фейків? Як ефективно боротися з російською пропагандою? Чи є відповідним до міжнародної практики нещодавнє рішення РНБО та указ президента про блокування близько двох сотень сайтів і веб-ресурсів з Росії та з окупованих територій України, а також трьох українських інтернет-ресурсів?
Про це і не тільки 15 червня в «Українському інституті майбутнього» дискутували Йосиф Зісельс, член ініціативи «Першого грудня», голова Асоціації єврейських організацій та громад України (ВААД України); Марія Мицьо, американська журналістка, медіаюристка, екс-директорка програми USAID щодо захисту медіа в Україні; Антон Геращенко, народний депутат від «Народного фронту», співзасновник «Українського інституту майбутнього»; Всеволод Речицький, фахівець із конституційного права, член Конституційної комісії України від Української Гельсінської спілки з прав людини, та Айдер Муждабаєв, заступник генерального директора кримськотатарського телеканалу ATR.
Вашій увазі – записи виступів членів цієї дискусії.
Марія Мицьо: «До іноземців, які приїздять до Києва, не доходить, що в Україні є війна»
Національна держава в сучасному світі – це чи не єдина сила, яка спроможна захищати права і свободи людини, стверджує американський політичний філософ та громадський діяч Майкл Уолцер. Сила справді потрібна, коли йдеться про захист прав і свобод громадян, продовжує думку Уолцера американська журналістка Марія Мицьо, адже закони виконуються із застосуванням сили, без якої закони, як і права, залишаються лише текстами на папері.
Між українським громадянським суспільством та міжнародним сьогодні немає взаєморозуміння, а іноземці, які приїздять до Києва, не можуть зрозуміти, чи справді в Україні є війна, і нерідко сприймають ті чи інші рішення української влади (наприклад, заборону російських медіа, соцмереж і контенту в Україні) як нелегітимні. Адже міжнародне громадянське суспільство вживає стандарти демократії, без урахування фактору війни. Тож у цьому контексті, наголошує Марія Мицьо, особлива місія українського громадянського суспільства – відрізняти легітимні, виправдані обмеження від таких, що не є легітимними (тобто заснованими на вигаданих підставах). Вона нагадала, що в США після теракту 11 вересня були запроваджені дуже жорсткі обмеження свободи слова.
«Росія може дозволити собі ігнорувати всі міжнародні громадські організації. Україна залежить від політичної та фінансової допомоги Заходу, тому вона набагато більш обмежена у тому, що вона може дозволити собі ігнорувати», – констатує Марія Мицьо.
Також під час свого виступу американська експертка розповіла про безпрецедентний за своїми обсягами та змістом грант, що його планує виділити уряд США для підтримки ЗМІ в Україні та розвитку демократії на Донбасі. Половина цих грантових коштів будуть спрямовані на створення контенту для мас-медіа, що є дуже незвичним для західних донорів, зауважила пані Мицьо.
Йосиф Зісельс: «Українці не мають жодної поваги до закону». Член ініціативи «Першого грудня» – про те, на які обмеження здатен сьогодні український соціум
Чи здатне українське суспільство витримати ті обмеження (зокрема в інформаційні сфері), які влада вже запровадила та, можливо, ще запровадить задля захисту національної безпеки нашої держави? Чи погодяться люди в умовах гібридної війни віддати ті права і свободи, які вони відвоювали для себе в процесі еволюції українського суспільства?
Член ініціативи «Першого грудня» Йосиф Зісельс вважає, що українське суспільство неможливо поставити в такі умови, коли будуть значно обмежені права й свободи, що вже ним завойовані. Нещодавня історія нашої країни за часів СРСР показала, що владі довелося вбити мільйони українців, щоб змусити підкоритися решту.
Втім, Україна нині рухається від євроазійського цивілізаційного типу ідентичності до європейського. І всі наші системні проблеми (корупція, нерозвинутість демократичних інститутів тощо) – лише наслідок того, що українське суспільство не має сталої цивілізаційної ідентичності, перебуває в перехідному періоді, що може затягнутися на десятиліття, зауважує пан Зісельс.
Яка низка якостей характеризує українське сучасне суспільство? Відповідаючи на це питання, Йосиф Зісельс говорить про два аспекти: ставлення українців до свободи та до закону в широкому сенсі цього слова. На його думку, українці не мають жодної поваги до закону та не усвідомлюють, що свобода тісно пов’язана з відповідальністю. Обидві риси – наслідок тривалої приналежності України до євроазійського цивілізаційного типу ідентичності, з якого ми виходимо тепер. Пан Зісельс зауважив, що обмеження прав і свобод в умовах війни можливе на підставі закону. Але чи погодиться влада повернути людям ці права та свободи, коли загроза нацбезпеці зникне? Це питання залишається відкритим.
Всеволод Речицький: «Коли влада хоче обмежити інформацію, насправді вона хоче зупинити процес мислення. А це неприпустимо»
«Все-таки в Україні не війна, а збройний конфлікт», – із цієї тези починає свій виступ спеціаліст з конституційного права Всеволод Речицький, викладач кафедри конституційного права у Національному університеті «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого» у Харкові. Правознавець наголошує: війна – це юридично чітко окреслена категорія, і те, що відбувається в Україні, не підпадає під виписані критерії. Посилаючись на твердження англійського філософа Томаса Гоббса (до речі, прихильника «сильної руки») про те, що навіть під час війни обмеження повинні стосуватися відомостей, а не точок зору, пан Речицький вкрай скептично ставиться до намагань української влади запроваджувати ті чи інші обмеження в інформаційному просторі нашої країни.
«В Америці не визнається існування хибних ідей. Це рішення Верховного суду, і воно чинне донині. Крім того, є рішення, яке говорить, що свобода слова не повинна зупинятися чи бути паралізованою перед такими символами, як інтереси нації, честь прапора або національна безпека», – Всеволод Речицький нагадав аудиторії юридичні норми, які практикують у США. Водночас він сам був свідком того, як після теракту 11 вересня «американці блокували все, що тільки можна». Але пізніше вони швидко відкотили всі ці обмеження. Правознавець нагадує, що обмеження мають стосуватися таємниці – державної, банківської, слідства, персональних даних. Обмеження у сфері літератури, мистецтва і науки є неприпустимими. За підрахунками пана Речицького, в Україні вже заборонено близько 3 тисяч фільмів і серіалів – тобто обмеження встановлено у сфері мистецтва. «Цензура – це полювання за поганим. Цивілізація прийшла до того, що треба вилучити полювання за поганим з креативної сфери», – наголошує експерт. На його думку, небезпечною в Україні тенденцією є перетворення «політичних забаганок» на юридичні норми. «Як на мене, Україна робить якісь дитячі кроки, вона дуже ризикує, зменшує електорат Порошенка, очевидно, цими заборонами. Я живу і працюю у Харкові, усе місто – у супутникових антенах. Люди не хочуть коритися кабельному ТБ, а хочуть дивитися те, що вони хочуть. Люди в основному – це обивателі, тому якщо ви їх позбавите того, що їм подобається, вони просто проголосують проти», – говорить правознавець.
Антон Геращенко: «Ніякої свободи слова щодо розповсюдження ідей нацизму в Німеччині немає»
«Німецька націонал-соціалістична партія, користуючись свободою слова, яка була на той час у Німеччині, прийшла до влади. Інформацією, якою вони напічкували німців, вони підняли німецький народ на те, що він розв’язав Другу світову війну, у якій загинуло 50 мільйонів людей», – нагадав присутнім народний депутат Антон Геращенко, співзасновник «Українського інституту майбутнього», який організував цю дискусію. Зверненням до цих історичних реалій, а також до геноциду в Руанді в 1994 році Антон Геращенко проілюстрував свою основну тезу: інформація – це зброя, що вбиває. Протягом свого виступу він неодноразово звертався персонально до Всеволода Речицького, який у цій дискусії виявився «в опозиції» до решти промовців.
У своїй промові як приклад для наслідування пан Геращенко навів Німеччину, де, за його словами, з початку цього року набув чинності закон, що дозволяє вимагати від адміністрації соцмереж видалення інформації, щодо якої принаймні один користувач напише, що вона є неправдою. За несвоєчасне видалення подібної інформації для соцмережі передбачено штраф до 50 мільйонів євро, каже народний депутат. Зі слів пана Геращенка, Україна нині намагається добитися від адміністрації Facebook видалення російських пропагандистських акаунтів. Всеволод Речицький зреагував на деякі тези, які висловив його опонент. Серед іншого, він сказав: «Я думаю, українці “нагрішили” не в інформаційній сфері. Ми абсолютно нездатні до ефективної економічної політики. З таким ВВП, як у нас, ми давно повинні мати авторитаризм. Я думаю, що ми його матимемо після цих виборів. Демократія не може виживати при такій бідності, коли фактично люмпен-пролетаріат і є демократією».
Айдер Муждабаєв: Світові ЗМІ цитують Путіна, боячись називати речі своїми іменами
Українська журналістика є пострадянською за своєю суттю – тобто їй бракує фінансової незалежності, каже заступник генерального директора кримськотатарського телеканалу ATR Айдер Муждабаєв. На його думку, тільки з появою в Україні прибуткових ЗМІ, здатних заробляти, а не існувати лише на дотації своїх власників-олігархів, загальнонаціональні медіа можуть почати виконувати роль майданчиків для суспільної дискусії. Гібридна війна на пропагандистському фронті йде не лише з Україною, а й з усім західним світом, нагадує Айдер Муждабаєв. У цих умовах, вважає він, важливою є функція справжньої журналістики – надання правди суспільству. «К сожалению, последнее время я наблюдаю тенденцию, когда некоторые журналисты упиваются тем, что они якобы соблюдают стандарты (а на самом деле, если копать глубоко, я знаю, ни черта они не соблюдают), а тех, кто правдиво пишет о войне и называет вещи своими именами, они называют экстремалами. И получается, что журналистика существует как будто сама для себя: она сама себя показывает, сама себя пиарит в Фейсбуке. Мне многие журналисты говорили: мол, мне все равно, насколько это правдиво выглядит. Мне нужны лайки и все такое прочее. Журналистика начинает работать на себя. Но функция журналистики – работать на общество! Она должна производить правду», – каже Айдер Муждабаєв.
Бездоганне дотримання професійних журналістських стандартів не дає можливості українській журналістиці адекватно реагувати на пропагандистські атаки російського агресора, впевнений Айдер Муждабаєв. На його думку, журналістика як професія програє брехні. «Происходит подмена понятий: СМИ, соблюдая стандарты формально мирного времени, которые не годятся для абсолютной лжи, которую несет Россия, говорят языком агрессора», – зауважує топ-менеджер ATR. Він нагадує, що європейські ЗМІ так і не наважуються називати Путіна диктатором, а Росію – недемократичною державою (використання таких формулювань досі розцінюється як порушення стандартів). Постає питання: хто, як не українські медіа, нарешті введуть в обіг правильні слова, які б правдиво передавали суть того, що відбувається з Україною?
